Make your own free website on Tripod.com

ВIЙНА ЯК СПОСIБ БУТТЯ

Предмет обговорення не є свiтом в iншому вимiрi. Вiн є свiтом в одному з вимiрiв. Можна ствердити, що система цiнностей не є наслiдком творчих актiв. Цiннiсть (як категорiя) - є сам процес. Може тому легке цiнується менше.

Як би там не було, але є люди, яким тiсно в межах. В межах кордонiв і в межах умовностей. Є тi, що думають: "Коли героїзмом вважається повна нiвеляцiя героїчного і розпис категорiї пiд статтi КК - чи не початок це кiнця, початок занепаду, початок межi, за котрою небуття і безсенсовiсть?" Чи не тому вони медитують в минуле, що проклинають майбутнє, одну з його можливих варiацiй? Варiацiю на тему миру і спокою.

Це був би, до певної мiри, цiкавий свiт. Сiрого кольору (зникне ж бо грань мiж бiлим і чорним), безвимiрний (чи одновимiрний). Свiт, що не вiдчуватиме насолоди і перестане цiнувати iдею - яка ж цiннiсть без жертв на олтар.

У такому свiтi зникне думка, - кажуть вони, - залишиться лише споглядання. Зникне безслiдно цiлий пласт культури, сенс буття багатьох цивiлiзацiй, пiдстави і пiдгрунтя моралi. Це буде свiт мертвих чи живих, але трупiв.

Вибiр... Вибiр є мiж буттям і небуттям, мiж вiйною і миром (читай - спокоєм). Вибiр є мiж способом iснування.

Армiя, як вiдомо, може iснувати лише в двох можливих станах: у станi вiйни або в станi пiдготовки до неї. Поза цими двома iснування самої структури є безсенсовим.

Нацiя iснує лише в двох можливих станах: в станi вiйни, себто розвитку, або в станi миру, себто занепаду (я експансiоную - отже, я iсную, - кажемо ми...).

Нема великої цiлi і засобiв досягнення її - нема розвитку. Обмеження засобiв є обмеженням розвитку.

Iдея не iснує без спрягання для завоювання умiв. Вiдсутнiсть цього спрягання є вiдсутнiсть духу, вiдсутнiсть сенсу і є вiдсутнiсть, власне, самої iдеї.

Вiйна не є просто явищем, вона є станом душi iндивiда, отже ж, одним з можливих станiв людства. I що тодi, як не турбота про життя і прогрес людства спонукує тих, що "завжди народжуються передчасно", стати на шлях вибору вiйни. Вiйни як стану iснування, як чинника розвою, як, можливо, єдиних лiкiв для ницих і спраглих душ.

Рiжнiсть насолод є прямим результатом рiжностi комплексiв (споглядання і пряма дiя, милування хрестом і ностальгiя по хрестових походах, тощо).

В суспiльствi, що деградує, в суспiльствi, що задавлює iндивiдуальнiсть, вiйна є, можливо, єдиним засобом самореалiзацiї, засобом прориву за рамки ворожих регулiв і кодексiв. Вiйна нiби несе смерть (духу чи тiла?), але сама є водночас способом буття, способом життя.

Що є природа, як не вiйна? Вiйна живої і неживої матерiї, вiйна органiки за "мiсце пiд сонцем"?

Що є класова теорiя, як не теорiя вiйни мiж класами?

Що є людство, котре народилася у вiйнах?

Що є творчiсть, як не процес вiйни задумiв та їх практичних втiлень?

Що є мистецтво, як не перманентна вiйна митця з самим собою? Заберiть у нього цей рушiй і замiсть шедевру ви матимете посереднiсть. Або вияв поганого смаку. А що є, власне, сам смак, як не вiйна рiзних смакiв?

Що є гармонiя, як не логiчний вислiд вiйни?

Що є т. зв. технiчний прогрес (принаймi в часi його зародження), як не вiйна людей і машин?

Що є, зрештою, Бог, як не процес вiйни Чорного з Бiлим, Зла з Добром? Чи не тому говориться: "я принiс вам меч..."?

Кажуть, люди втомилися вiд вiйн. Нiсенiтниця. Це те ж, що втомитися вiд життя, бо що таке повсякденне життя як не вiйна всiх зi всiма, продавцiв і покупцiв, працiвникiв і працедавцiв, вiйна держав, потуг, кланiв, iдей за територiї, сфери впливу, ринки збуту, уми людей?

Вiйна є спробою. Спробою ввiйти в сутнiсть речей і явищ, вона є в цiй спробi мистецтвом.

Як би там не було, є цiлi категорiї осiб, для яких полiт (кулi), блиск (леза), вибух (гранати), майстернiсть (в ремеслi вбивства) є категорiями естетики.

Хочемо ми того чи нi, були і є тi, що знаходять внутрiшнiй спокiй через невимовну напругу спускового курка, є тi, для кого краса і насолода не iдентифiкуються з бiльшiстю фахiв, крiм одного.

Є тi, що чують насолоду вiд процесу, а не вiд результату. Тi, кому результат є галуззю духу; однiєю з сторiн контраверсiйного, чи радше, дилематичного (на кшталт "або-або", "зi щитом або на щитi"), мiрилом сили і могутностi, слави і величi, як насичених емоцiйно категорiй.

Хочемо ми того, чи нi, вiйна є мистецтвом, яке має своїх творцiв і своїх цiнителiв (як, зрештою, кожна галузь творчостi).

Як же дивились вони, такi рiзнi і водночас єдинi, на предмет обговорення?

"Вiйна є не лише полiтична необхiднiсть, але й теоретична неминучiсть, логiчний вислiд. Концепція держави визначає концепцiю вiйни, адже сутнiсть держави - в її владi... Надiя на те, що вiйна назавжди буде заборонена в свiтi є не лише абсурдною, але й аморальною. Це призвело б до викоренення багатьох важливих і вищих устремлiнь людської душi... Народ, що перебуває пiд владою химери, - нездiйсненної мрiї про вiчний мир, неминуче буде деградувати і залишиться в повнiй самотностi... " (Генрiх Трейчке)

"Ви повиннi шукати свого ворога, свою вiйну ви повиннi вести і за свої думки! I якщо ваша думка пiдкорюється, то щирiсть ваша повинна і тому ще святкувати перемогу!

Ви повиннi любити мир як засiб до нової вiйни. I короткий мир бiльше освячує всяку справу... " (Фрiдрiх Нiцше)

"Володар не повинен мати нi iнших задумiв, нi iнших клопотiв, нi iншої справи, крiм вiйни, вiйськових настанов і вiйськової науки, адже вiйна є єдиний обов'язок, котрий правитель не може перекласти на iншого... Коли володарi дбали бiльше про задоволення, нiж про вiйськовi вправи, вони втрачали і ту владу, котру мали. Нехтування цим мистецтвом є головною причиною втрати влади, як володiння ним є головною причиною набуття влади" (Нiкколо Макiавеллi).

Загалом, люди приреченi. Приречене суспiльство ще з часiв його виникнення. Буття є аксiома. Дискутувати над його формами - безглузда трата часу.

Люди є патологiчно хворi. Хворi на вроджену агресивнiсть (факт, як би то не було, незаперечний). Будь-якому соцiуму притаманний певний рiвень агресiї. Будь-якiй соцiальнiй структурi притаманна в бiльшiй чи меншiй мiрi ця хвороба. Чи ж не є, властиво, вiйна лiками вiд неї (чи хоч полегшенням)? Чи не є вона, можливо, як не єдиним, то принаймi, найбiльш ефективним і повноцiнним методом вияву вродженої агресивностi? Є, врештi, просто пасiонарнi люди, пасiонарнi верстви. Iншi форми для них просто неприйнятнi.

Вiйна як явище є прямо дотична до явища культури.

Незалежно вiд розгляду останньої як наслiдку чи як самого процесу духовної творчостi одним з важливих чинникiв матерiальної культури (в ретроспективi еволюцiонiзму) бузи знаряддя працi. Першими ж iз них були знаряддя полювання, тобто вбивства. Спочатку звiрiв, пiзнiше - собi подiбних. Саме проблема вбивства як творчого акту та розподiлу його здобуткiв поставили на порядок денний проблеми органiзацiї соцiуму, дали поштовх до паралельних творчих актiв.

Бiльша половина того, що вважається ознаками високої цивiлiзацiї, було здобуто в процесi пiдготовки до вiйни, пiд час вiйни чи в результатi вiйни (боротьби або насильства) однiєї етнiчної, соцiальної чи станової групи з iншою.

Все, що сприяло науково-технiчному прогресу, винаходилось для вiйни або використовувалось пiд час вiйни - першi механiзми римлян, винайдення пороху і вогнепальної зброї, розщеплення атому.

Загалом, людство народилося у вiйнах і їх припинення буде початком його кiнця (чи початком нових - "порожнє мiсце святим не буває").

Погодьмося з К. Ясперсом: "Разом зi стрибком в iсторiю усвiдомлюється перехiдний характер всього. Всьому в свiтi певний час і все приречене на загибель. Але тiльки людина знає, що вона повинна померти. Наштовхуючись на цю ситуацiю, вона пiзнає вiчнiсть у часi, iсторичнiсть, як явище буття, знищення часу в часi. Її усвiдомлення iсторiї стає тотожним, адекватним усвiдомленням вiчностi..."

Вiйськовий час був часом "великого вибуху". Часом вiйн і розвитку, часом народження великих iдей і великих цивiлiзацiй.

Людство пiдходить до нового "вiйськового часу". Воно на його порозi. Можливо, вiйна не буде формою його буття. Але це вже буде далеко не та вiсь, зовсiм не та цивiлiзацiя і не те людство.

ОЛЕГ ВIТОВИЧ