Make your own free website on Tripod.com

ВІЙНИ МАЙБУТНЬОГО

Як буде виглядати війна майбутнього? Відповідь на це питання лежить між двома точками зору, що найбільш поширені в останні 5 років. Перша представлена політологом з Гарварду Самуелем Хантінгтоном, на думку якого конфлікти між національними державами будуть мати характер макровійни між цивілізаціями. При цьому буде відбуватися зіткнення найбільш крупних культур, таких, як, наприклад, західна (атлантична) цивілізація, іслам, конфуціанство та православ`я.

Інша точка зору представлена письменником Гансом Магнусом Енценсбергером в його тезі про "мініатюризацію війни", про "молекулярні громадянські війни" що мають неорганізований характер. Вони будуть в більшості війнами на самознищення.

На мою думку, жодна з цих двох точок зору не описує війни майбутнього. Насправді будуть вестись війни, які вже зараз нам в дечому знайомі. Військові конфлікти будуть підняті на інший рівень - рівень економічного життя.

Хантінгтон говорить про те, що холодна війна була продовженням західної традиції суперечки двох ідеологій - лібералізму та комунізму. Конфлікт, що закінчився перемогою ліберлаізму, в його описанні нагадує швидше бійку хлопчаків на шкільнному подвір`ї. Хантінгтон стверджує, що всі ідеологічні конфлікти не можуть бути довготривалими. Він розглядає конфлікт в Боснії та війну у Перській затоці як міжнародні війни. Як і національні держави, цивілізації можуть утворювати коаліції в боротьбі за владу. За Хантінгтоном, вже виник "ісламсько-конфуціанський" альянс між Китаєм та Північною Кореєю, з одного боку, та Іраном, Іраком та іншими ісламськими державами - з іншого. У цього альянсу є один спільний ворог. Захід.

Відповіддю на гіпотезу Хантінгтона можуть бути сумніви в тому, що "цивілізації" в його розумінні мають чи можуть мати сьогодні якесь політичне значення. Дійсно, частиною світу, що є цивілізацією, є мусульманство. Проте ісламський фундаменталізм - міжнародний рух, що прагне, швидш за все, не використовувати себе як доктрину окремих держав, а використовувати іслам у своїх інтересах. Не дивлячись на ці "культурологічні" пошуки, на міжнародній арені ми бачимо насамперед національні держави. І це спостереження правильне і для ісламського світу.

Тому цивілізаційний поділ на Близькому Сході є більш слабким, ніж національно -державний. Більшість європейців вважають себе не християнами, а німцями, італійцями, ірландцями чи хоча б європейцями. Те ж характерно для всіх інших частин світу: Китай, Корея, В`єтнам та Сінгапур є "конфуціанськими" суспільствами, але в них різні державні інтереси і вони не є єдиним цілим.

Взагалі провести кордони між цивілізаціями достатньо складно. Хантінгтон подає як прототип цивілізованого конфлікту потрійну боротьбу між католицькими хорватами, православними сербами та мусульманськими боснійцями. Аргументом проти такого підходу в цьому випадку є те, що три названих народи мають спільну балканську культуру - мову, звичаї, історію - і що всі ці фактори, разом взяті, набагато важливіші, ніж релігійні протиріччя.

В багатьох своїх поглядах на світову історію Хантінгтон достатньо традиційний. Він погоджується, що в міжнародному житті державу відрізняє постійна боротьба за владу. Так розглядали теоретики ХІХ ст. реальну політику. Єдине нововведення Хантінгтона полягає в поєднанні двох термінів: цивілізація у нього відповідає національній державі. Але мети боротьби це не міняє.

Інші ще більш консервативні щодо розвитку світу в майбутньому. Такі "реалісти", як Генрі Кісінджер та Збігнев Бжезінський, вірять, що в міжнародному житті збережеться боротьба за владу, що ведеться національними державами, які можуть прикривати свої інтереси ідеологічними чи моральними догмами, але це не буде відрізняти ці держави від тих, що існували у часи Афін та Спарти.

Не тільки Хантінгтон, але й "реалісти" враховують інтеграційні тенденції, що існують сьогодні в світі. Позитивний вплив на економічну інтеграцію Європейського союзу, НАФТА і ОПЕК сьогодні зрозумілий кожному. Ізоляція в самодостатності своєї культури завжди призводить до дуже високої вартості своїх же життєвих стандартів. А культурний обмін, на противагу Хантінгтону, найчастіше призводить до корисних нововведень та створенню механізмів для запобігання конфліктів.

Сучасний транспорт значно розширив можливості людей, і, недивлячись на те, що практично всюди є настрої проти емігрантів, зараз вже важко уявити, як можна повернути назад рух людей через цивілізаційні межі. Там, де нема еміграції, сучасні комунікаційні засоби зробили більш доступними знання про іншїі культури.

А основні тенденції економічної конкуренції людей базуються на сучасній аристократичній ліберальній демократії та постмодерністській системі етичних правил, що передбачають повну легітимність інтересів власника та накопичених коштів.

Розуміння нової етичної реальності з великим труднощами дається як лівим, так і традиційним правим, хоча і продовжує здійснювати вплив на весь індустріальний світ.

Природа влади не дуже залежить від територіальної приналежності, кількості населення, природних ресурсів чи геополітичного становища - традиційних характеристик держав в плані їх місця в світі. Вона більше пов`язана з "людським капіталом" - знаннями та навиками населення. Всі розвинуті спільноти хочуть стати багатшими та підняти життявий рівень своїх громадян. При цьому вони не мають особливих територіальних інтересів і не намагаються використати інші народи в своїх інтересах.

В колишньому СРСР суспільство більше цементувалося військовою силою, ніж потужною економічною базою, що створювало ненормальну ситуацію на споживчому ринку.

Результат останніх змін - це можливість ще для 15% населення планети жити в умовах стабільної ліберальної демократії, це переведення конкуренції з військово-політичної області в область економіки. Поки прагнення до миру в цих демократичних державах мінімальне.

А що вважається зовнішнім світом в концепції "молекулярної війни"? Війни будуть відбуватися в надрах високорганізованого суспільства, яке буде чітко домагатися династичнихі, ідеологічних чи просто політичних цілей. Ці війни через свій руйнівний характер будуть привносити в суспільство елементи цивілізації. При їх завершенні розгорнуться такі важливі демократичні реформи, як конституціоналізм, розширення виборчих прав та економічна модернізація. На відміну від цього насильство, яке ми переживаємо сьогодні, здійснюється погано організованими бандами чи окремими персонами, які навіть не можуть пояснити, за що вони боряться. Ми на відміну від Енценсберга, думаємо, що війни, наприклад в Сальвадорі, Афганістані, Камбоджі, на Балканах чи в Шрі-Ланці, ведуться через спірні питання національного звільнення, ісламського фундаменталізму, етнічних обмежень. Агресивний молодий мужчина, що самокатує себе в оргіях, з тією ж імовірністю може сприймати своє село, сім`ю та товаришів як своїх ворогів.

Такий же погляд у американського журналіста Роберта Каплана. Погляд Каплана має назву "терорія хаосу", і після вивчення в Білому домі та дискусій цю думку підтримав президент Клінтон. Каплан вважає, що приклади соціального самознищення є у всьому світі. Це самознищення є можливим завдяки впливу на людей мальтузіанства та екологічних катастроф. У Ліберії чи, наприклад, в Сомалі більше немає державних чи соціальних інститутів - залишились тільки традиційні роди та клани. Все, що з`явилось нового - кримінальні банди, придатні тільки для знищення і зовсім не здатні створити що-будь, що нагадує політичні стосунки. Ще більше проблем з формуванням тут нації-держави. Каплан стверджує, що нинішні реалії Західної Африки стануть нашим спільним майбутнім.

Характеристика майбутніх війн як локальних та "брудних" в цілому правильно описує реалії останнього десятиліття ХХ ст. Багато держав, особливо в Африці і в частині колишнього комуністичного світу, перебувають в такому процесі взаємних зіткнень.

Конфлікти в Закавказзі, наприклад, мають дивну властивість: вони настільки неорганізовані, що їх навіть не можна розглядати як війну між бандами, так як члени народного ополчення в Грузії та Азербайджані об`єднуються за своїм відношенням до самої боротьби. Більша частина Африки стоїть на шляху до доколонізаційної ситуації: суспільне виробництво падало в останні десятиліття в середньому на 2-3%, зникли дороги, провінційні столиці заросли бур`яном. З іншого боку, важко уявити, що умови життя більшості слабкорозвинутих країн стануть нормою для країн багатих та добре організованих.

Багато з тих, хто критикує Каплана, говорять про те, що соціальні зіткнення, показані ним, не зустрічаються в більшості регіонів Африки: в таких країнах, як, наприклад, Ботсвана, справи останнім часом просуваються непогано.

Але потрібно мати на увазі, що експерти з подібними поглядами, не завжди адекватно сприймають ситуацію. Багато держав Азії та Латинської Америки добилися крупних змін, особливо напротязі останнього десятиліття. Вони здійснюють перехід до процвітання західного зразка дуже швидкими темпами.

Китай, найбільша країна на Землі, напротязі останніх років мала щорічний економічний ріст на 3%. Немає підстав вважати, що "молекулярна громадянська війна" з великою імовірністю почнеться у Південній Кореї, в Чілі чи китайській провінції Гуандун. Ці країни ставлять перед нами іншу проблему: Їх темпи розвитку починають орієнтувати їх на боротьбу за західний ринок, з якого вони витісняють низькокваліфікованих робітників.

Ми повинні задати собі питання, незалежно від того чи коректно чи всеохоплююче описує гіптеза "війни в натовпі" дійсність, чи роблять вони світ краще, чи як вважає Енсценсберг, гірше.

Кожному, звичайно, хочеться уявити собі світ без війн. Але я роблю вибір між битвами типу Вердена та бомбардування Нагасакі та "війнами в натовпі" на користь останніх. Моя критика теорій Хантінгтона та Енценсбергера не значить, що у війни немає майбутнього. Найбільш небезпечні війни можуть відбуватися між великими, добре організованими індустріальними суспільствами. Але так як в минулі 50 років більша частина цих суспільств стала належати до ліберальної демократії з її тезою про неподільність простору, імовірністю конфліктів такого типу в майбутньому можна знехтувати. Давні протиріччя в Європі залишаться ще довго, але не віриться, що Франція та Німеччина можуть виступити зі зброєю один проти одного.

Роль "війн в натовпі" в тій частині світу, яка найбільш індустріалізована, демократична та стабільна, постійно зменшується. Це відбувається через стирання відмін між великими державами, які раніше визначали світову політику. У першій світовій війні велась смертельна боротьба за такі пункти, як Танжер і Фашода, заради встановлення своєї гегемонії в Європі.

Під час холодної війни країни НАТО брали участь у конфліктах в Мозамбіці, Південному Ємені та Нікарагуа з тією ж метою - забезпечити глобальну рівновагу між двома супердержавами, США та Радянськаим Союзом.

Найбільші конфлікти можуть відбуватися через нафту, а серйозною небезпекою є еміграція з країн третього світу. Як показали дослідження молодіжного середовища Німеччини, Франції та США, це стало проблемою, хоча й серйозно не впливає на життя суспільства.

Іронією сучасності є те, що світ став погано взаємопов`язаний при міцному взаємовпливі за рахунок комунікаційних сіток та інтенсивної торгівлі. Це і призвело до відомих криз вже після закінчення холодної війни, а сучасні засоби інформації дають нам живі картини жертв конфліктів та жорстокості їх учасників - і в результаті наші спільні інтереси менше, ніж колись поділяються всіма. Це викликало безпорадність західної політики, особливо політики Вашінгтону. Хоча лідери та населення вважають, що вони, виходячи з моральних міркувань, повинні якось впливати на хід подій, але при цьому не можуть сформулювати той державний імператив, який заставив би їх поставити на карту життя людей та гроші.

Це і призводить до виокремлення третьої, найбільш небезпечної групи війн: між індустріальними демократіями і недемократичним світом. Найбільш імовірними кандидатами є Росія з досягнутою нею квазідемократією та Китай.

Є ще ряд достатньо сильних та авторитарних держав третього світу, таких, як Ірак, Іран, Північна Корея. За рахунок своїх технологій, природніх ресурсів, впливу на своїх сусідів вони є серйозною проблемою для спокою в світі. Крім того не можна виключати, що темпи економічного розвитку в цих країнах можуть зрости завдяки спільній тенденції до скорочення озброєнь.

Останнім часом світ в цілому розвивався так само, як і в минулому столітті. Саддам Хусейн класично вписався в світ силової політики Кісінджера. Він використовував у своїй країні агресивність та жорстокість, а його зовнішня політика фактично було орієнтована на принципи Кісінджера.

Аналогічна ситуація в Росії. Тут дуже відчутне "старе мислення", особливо націоналістів та неокомуністів в Думі. Розміри території, природні багатства та військова сила розглядаються як складові статусу великої держави. У випадку приходу до влади Руцького чи Жиріновського, все буде так само, як це було раніше при російському імперіалізмі. Вони намагаються використовувати російськомовне населення в близькому зарубіжжі як інструмент своєї експансіоністської зовніншньої політики.

Хоча, як я думаю, зараз Росія хоче постати перед Європою у вигляді демократичної держави, для переходу до цього потрібна зміна двох поколінь. В межичасі є багато можливостей до скочування до примітивного авторитаризму. Тільки тому російські сусіди у Східній Європі мають підстави для занепокоєння, і тільки тому продовжує існувати НАТО.

Розширення НАТО стане основною темою практичної політики найближчим часом у Польщі, Угорщині, Чеській Республіці, а згодом, можливо, в інших держава Східної Європи. Станеться це чи ні, залежить від розвитку Росії. Якщо станеться найгірше - націоналісти прийдуть до влади в Москві, потрібно прийняти нові східні демократії в НАТО.

В найближчому майбутньому ми повинні дослідити імовірність війн, в яких братимуть участь індустріальні демократії. Не тільки боротьбою цивілізацій чи "війнами в натовпі", але й традиційними війнами, якою була війна у 1991 році у Перській затоці, неможна нехтувати. Проте, відштовхуючись від середньотермінових прогнозів, не можна виключити й те, що характер конфліктів буде змінюватись. Вище я вже висунув тезу, що цивільна революція в сучасному світі перенесла боротьбу з політико-мілітарного сектору в економічний. Але економічна боротьба - це не просто зіткнення національних економік, що підтримуються економічною потужністю держави. Це набагато складніша категорія.

Процеси, що тут відбуваються, що визначають характер боротьби, складаються з двох феноменів. Перший - це зближення політичних та економічних інститутів, що, власне, видно на прикладі моделей капіталізму та ліберальної демократії. Цей феномен я описав у своїй праці "Кінець історії", і не дивлячись на нестабільність та невеликі війни, він продовжує бути реальністю.

Тенденція зближення в області міжнародної політики не передбачає однорідності цієї тенденції. Те, що національні інститути різних держав стали більш ідентичними, значить, що в основі відмінностей тепер будуть інші фактори, такі, наприклад, як культура. Американці та японці в часи холодної війни розглядали себе як частину вільного світу. Сьогодні ж вони побачили, що кожна країна розвиває різні форми демократії та капіталізму.

Другий феномен - технологічний розвиток сучасного суспільства. Економічні та гуманітарні дисципліни у 40-ві та 50-ті роки перестали цікавити учнів американських коледжів. Сьогодні ситуація повернулася лицем до реального життя: виявляється, різниця у прибутках тих, хто закінчив коледж, і тих, хто відвідував тільки школу, сильно зросла.

В теорії "людського капіталу" чікагського економіста Гарі Бекера це пояснюється так: з розвитком технологій та більш інформаційно-інтенсивного функціонування економіки зростають і вклади в "людський капітал". Це свідчить про більш високий рівень освіти та професійної підготовки населення.

Як вписується нерівність в прибутках у зближення політичних та економічних інститутів по ліберальній моделі? А ось як. У минулому році люди були поділені в суспільстві штучно створеними бар`єрами. Всередині своїх країн люди були поділені за расами, походженням, статтю, в той час як поділ за націями в державах залежав від того, чи це була традиційна монархія, республіка, комуністична чи фашистська диктатура. Перемога на всій Землі дійсно ліберальних принципів зруйнувала багато з створених людиною бар`єрів.

Це не знищило соціальний поділ, але надало йому іншу основу. Підвищення рівності шансів послабило гостроту одних питань, проте підсилило гостроту інших. Було покладено край розділу держав за їх ідеологією, проте з`явилася нова підстава для відмінностей, що визначаються тим, яка держава максимально використовує свій "дюдський капітал".

Схоже розшарування всередині спільноти на основі рівня освіти та професійних навичок призводить до нового виду соціальної напруженості та потенційно - до напруженості міжнародної. Це не обов`язково призведе до ери нових революцій, але буде суттєво впливати на суспільство.

В міжнародному плані це призведе до переділу влади на планеті, але вже не по політичній моделі, а за рівнем культури. Це значить підсилення відмінностей між суспільствами, що мають засоби для посилення своєї стабільності на основі "людського капіталу", і тими, для яких неможливість володіння новими технологіями буде все більше перешкоджати розвитку.

Це вплине на міжнародний розподіл праці. По мірі включення країн третього світу в світову економіку буде підсилюватися боротьба між розвинутими державами за захоплення більш високих ніш. Від можливості досягнення цієї мети будуть залежати не тільки від їх політики по підтримці вищої освіти та професійних навичок, але й від того, наскільки вдало інтегровані в цю політику соціальні та культурні взаємозв`язки.

Сполучені штати зазнали поразки, особливо в області освіти, стосовно до третини свого населення. На відміну від них серйозні успіхи тут має Німеччина. От фактори, які будуть визначати майбутнє націй-держав, а зовсім не розміри території чи військова сила, що швидко мобілізується.

Іронія розвитку полягає в тому, що міждержавна конкуренція в майбутньому буде визначатись характером спільнот, що вже склалися в різних державах. І для всіх країн головним питанням буде, хто зможе найбільш ефективно розвинути та використати "людський капітал". Напротязі цього змагання, яке можна розглядати, як сублімацію сьогоднішніх воєн, зміниться розуміння багатьох речей, в тому числі і те, що в минулому, власне, і називалося війною.