Розпад двополюсного світу в якому всі країни готувалися до глобального військового конфлікту призвів до того, що колишні мілітарно потужні держави стали програвати у локальних конфліктах (США в Сомалі, Росія в Чечні). Успіх у локальних війнах отримали нечисельні, але добре озброєні повстанці, які зуміли мобілізувати значний потенціал, в тому числі і метрополії на свою перемогу широко використовуючи гроші і бойовий дух свого населення (бойовиків). Ця стаття ставить на мету розглянути чисто військову сторону дій так званих повстанських сил безвідносно до країни де точиться локальна війна.

Форма бойових дій, які точаться між урядовими військами і повстанцями можна назвати терміном "спеціальні операції". Термін "спеціальні операції" охоплює комплекс заходів з бойового застосування повстанських сил (ПС) на ТВД і передбачає розгортання їх оперативних загонів в районах бойових дій. Виділяються такі основні типи діяльності ПС, які передбачають виконання певних типових завдань.

Розвідувально-диверсійні дії проводяться з метою: здобуття даних про противника, диверсії, визначення об'єктів нападу, коригування вогню артилерії та ракетних ударів, напад на ядерні об'єкти противника, ведення радіотехнічної розвідки та РЕБ.

Підривна діяльність. Повстанський рух, що розгортається силами спротиву може мати приховану (діяльність у підпіллі) та відкриту фази. На протязі останньої ПС висувають керівників, навчають, озброюють, та виплачуючи грошове утримання, формують іррегулярні війська (партизанські та повстанські загони), що рекрутуються з населення, яке проживає у районах бойових дій. Диверсії передбачають напад на найважливіші об'єкти на ТВД і за його межами. За допомогою диверсій планується впливати у потрібному напрямку на такі фактори внутрішньої політики держави, як влада, економіка, мораль, соціальна психологія, авторитет збройних сил. Саботажем досягається падіння оборонної потуги держави, знищення її людських та матеріальних, в тому числі природних, ресурсів. Підривні дії проводяться безперервно.

Спеціальні дії оперативних формувань ПС передбачають захоплення зразків зброї, військової техніки, важливих документів, а також провідних політичних, державних та військових діячів, звільнення полонених та ув'язнених, проведення терористичної боротьби (терору).

Терористична боротьба (терор) передбачає як превентивні заходи, так і безпосереднє знищення військових, політичних діячів; взяття заложників. Для таких акцій підбираються виконавці з місцевого населення чи зовнішньо схожі на них.

Спеціальні дії передбачають: напад на бази, перекриття маршрутів пересування військ, контроль та спостереження за населенням, викриття розвідувальної сітки військ, рейдові операції у прикордонних районах, перешкодження постачанню зброї та продовольства військам.

Спеціальні дії включають: ведення розвідки в інтересах ПС; інфільтрацію (закидання в тил оперативних загонів) та ексфільтрацію (евакуацію загонів ПС з території противника); бойове та тилове забезпечення, в тому числі і медичне (евакуація поранених та хворих, розгортання госпіталів для партизанів та повстанців, підготовка бойових формувань сил опору); психологічні операції (ведення пропаганди з метою формування певного типу мислення та поведінки); адміністративний вплив (створення місцевих органів влади, охорони здоров'я, освіти, санітарного забезпечення, надання допомоги в будівництві, сільському господарстві, транспортних перевезеннях, вирішення інших завдань, обумовлених обстановкою).

Розвідувально-диверсійна діяльність - це спостереження, ведення радіо- та радіотехнічної розвідки, радіоелектронної боротьби, пошукові операції, засади. Для підривних акцій характерні рейдові, турбуючі (дорожна", "рейкова", "мінна" війна) та штурмові дії, підпалення, виступи повстанців та партизан і т.д. Спеціальні дії передбачають легалізоване та агентурне проникнення на об'єкти.

Велике значення надається заходам психологічного впливу, яке проводиться підрозділами психологічної війни і цивільної адміністрації (на їхній базі формуються комендатури та мобільні загони психологічного та адміністративного впливу), передбачають створення "сприятливої" політичної обстановки, формування міжнародної громадської думки, розкладення бойового духу противника, підрив його авторитету, а також роботу з полоненими та населенням.

Психологічні операції (психологічний вплив) - це ідеологічні диверсії через пропаганду, в основі якої лежить дезінформація та підтасовка фактів, що здійснюються з метою розпалювання етнічних протиріч, ненависті та недовір'я до певних політичних партій та режимів, маскування деяких аспектів політики окремих держав, підготовки збройного нападу на чужу територію.

Заходи адміністративного впливу (чи так звана гуманітарна допомога) передбачають проведення таких заходів, які б заспокоїли місцеве населення, сприяли його симпатіям ПС, дозолили розгорнути бойові формування сил опору та використовувати сировину і місцеві ресурси. На думку спеціалістів ПС, будівництво, наприклад, футбольного поля часто має значно більший ефект, ніж бойове застосування батальйону. В рамках адміністративного та психологічного впливу проводиться спеціальна робота серед населення для створення системи таємного широкомасштабного розвідувально-диверсійного контролю, що доповнюється діяльністю радників, які призначаються з представників штабу ПС.

Залучення місцевого населення до збройної боротьби передбачає різні форми бойової організації іррегулярних військ: загони самооборони, мобільні, диверсійні, розвідувально-пошукові формування.

Оперативні загони ПС створюють бази, схрони, запаси матеріально-технічних засобів як у віддалених, важкодоступних та малонаселених районах (гірська, заболочена та лісиста місцевість), так і на території сусідніх країн.

Пересування в тилу, в тому числі і на захопленій у противника бойовій техніці, розвідувально-диверсійні загони здійснюють вночі, або в умовах обмеженої видимості з обов'язковим дотриманням заходів безпеки та маскування. Перший добовий перехід при максимальному напруженні сил може скласти 30-50 км. Формування ПС, як правило, знаходяться в тилу противника протягом 30 діб, використовуючи документи прикриття, військову форму, цивільний одяг.

Загонами ПС знищуються командні пункти, вузли зв'язку, пускові установки ракет, аеродроми; об'єкти тилу та ППО, вузли комунікацій та інші об'єкти противника, виведення з ладу яких призводить до значних втрат, порушує систему управління. Загони ПС можуть створювати затоплені зони, зони руйнувань, зараження, забезпечувати ізоляцію районів бойових дій. Для виконання окремих завдань загони ПС об'єднуються в оперативні групи.

Основною організаційно-штатною та бойовою одиницею ПС є оперативні загони, розгортання яких на терені (на ТВД) визначається військово-політичною обстановкою, оперативно стратегічними планами командування, а також вимогами військового мистецтва.

В складі оперативного загону є виконавці (групи виконавців), здатних вирішувати бойові завдання з використанням притаманних тільки їм прийомів та способів. Це розвідники-диверсанти, диверсанти-бойовики та диверсанти-ідеологи, в тому числі спеціалісти з бойових дій та розвідки, озброєнню, мінно-підривній та інженерній справі, медицині, радіо, постачанню, веденню допитів, пропаганди і агентурної роботи, по зв'язках з місцевим населенням, підготовці іррегулярних сил та інші. Кількість спеціалістів кожної категорії в загонах залежить від характеру бойових дій та об'єму виконуваних завдань, наявності фахівців.

В формуваннях ПС існують загони: глибокої розвідки, диверсійно-штурмові, штурмові, спеціального призначення та інші. Загони глибокої розвідки - формування чисельністю від 5 до 10 чоловік, в диверсійно-штурмові - до 30. Основне завдання перших - ведення розвідки, других - диверсійна робота. Штурмові загони призначені для знищення великих стаціонарних об'єктів противника, захоплення комунікацій, рубежів чи окремих районів. Загони спеціального призначення - найбільш підготовані для дій в тилу противника вони здатні виконувати різноманітні розвідувальні, диверсійні та підривні завдання з залученням агентури. Вони озброюються спеціальними засобами боротьби, зокрема, наркотичними та психотропними препаратами, радіоактивними речовинами, пластичними ВР підвищеної потужності, переносними ракетними установками.

Загін, як правило, складається з групи управління, куди входить командир та старший радист (заступник командира), та двох відділень: в першому командир, помічник, медик, інженер, радист, а в другому є спеціалісти по веденню розвідки та знищенню об'єктів ворога. Спеціальний загін може налічувати 14-16 повстанців: командир, його заступник помічник по бойових діях та розвідці, спеціалісти по стрілецькій зброї, старший радист, старший інженер, старший медик, радист, інженер, помічник медика, спеціаліст по постачанню. Він призначений для ведення підривних дій в тилу противника з використання партизанської тактики. При необхідності можуть створюватися оперативні загони спеціального призначення чисельністю 100-300 чоловік.

Крім безпосередньої бойової діяльності на спеціальні загони покладається економічне, фінансове і політичне забезпечення боротьби. Як на території метрополії, так і іноземних держав, вони створюють комерційні структури, підпільну агентурну сітку, вербовочні пункти, фінансують політичні організації і пресу, скуповують корумпованих чиновників у вищих ешелонах влади. Крім того загони здійснюють поставки зброї, військової техніки, проводять диверсійні акції різного рівня, ведуть психологічну війну через куплені ЗМІ для досягнення морально-психологічної і етичної переваги над воюючою стороною.