Поразки сучасних армій в бойових діях з повстанцями свідчать про закінчення епохи війн, як глобального протистояння. На світ з’явилось нове явище - війна як інтенсивна терористична кампанія, або „війна в натовпі“. Нечисленні, добре озброєні бойовики протистоять регулярним військам, наносять їм поразки, заставляють капітулювати (Сомалі, Афганістан, Югославія, Чечня, Абхазія, Карабах). Пояс нестабільності, який простягнувся від Тихого океану до Атлантичного, від Північної Африки до Південної, спалах повстанського руху в Латинській Америці, сепаратизм в Європі свідчать про закінчення епохи накопичення капіталу, на черзі епоха накопичення вчинків.

На карті світу з’явились самопроголошені держави зі своїми президентами, „арміями“ і самопроголошеними генералами, за спинами яких часто нічого не стоїть крім безмежних амбіцій. Їх не визнають, але з ними рахуються, ведуть переговори, укладають угоди. Регулярні армії не в змозі завойовувати території, коли зустрічають опір озброєного народу. З’явилась нова професія - бойовик, людина, яка кинула завод, поле і пішла воювати за ідею, яку вона часто просто придумала, або за гроші.

Світ більше не хоче жити за правилами, встановленими Сталіним і Черчілем у Потсдамі, Брежнєвим і Брандтом в Гельсінкі. Виросло нове покоління, для якого свобода виступає як необмежена тотальність.

Молоде покоління вибирає „пепсі“, а не роботу, а „нарвані“ - скоріше війну як акт самоутвердження, ніж дошку пошани на заводі „Ленінська кузня“.

Відбувся розрив свідомості поколінь, 14-16 літні становлять основу повстанських груп, тоді як 40-річні продають їм набої, хліб і прагнуть миру за будь-яку ціну, часто зраджуючи останніх. „Межичас“ як продукт розвалу біполярного світу відкидає стабільність і передбаченість у відносинах між державами. Сьогодні склалася ситуація „всі проти всіх“, коли жодна країна не в змозі виразити суті своїх національних інтересів. Спроби „великої сімки“ проводити політику неоглобалізму закінчились провалом, бо ніхто не хоче відстоювати свої інтереси, всі просять кредитів, (які не повертають) гуманітарної допомоги, тобто „трясуть рубіщем“. І крім того сепаратизм у самих країнах „великої сімки“ (Франція - Корсіка, Англія - П.Ірландія, Італія - Північ, Південь, Канада - Квебек, ФРН - проблема об’єднання земель, присутність окупаційних військ, Японія - проблеми з окупаційними військами) не робить їх більше взірцем для світового співтовариства.

Партія стає армією. Кожна більш-менш солідарна сила сьогодні створює свої військові формування, або то є „незаконні“ як ІРА, ЕТА, сіцілійська мафія, Аум Сенрікьо, Талібан, або „законні“ під виглядом різних охоронних структур. Уряд теж не відстає в цьому, створює охоронні структури, які вдвічі перебільшують армію. Армія, не дивлячись на всі заяви політиків, кинута напризволяще. Держава не дбає та й не має бажання дбати за військо, бо фінанси насамперед ідуть туди, де вони приносять прибутки. Ситуація заходить у безвихідь.

УНА, УНСО пропонують свій шлях будівництва ЗСУ, як армії нового типу.

Основу такої армії повинні становити з’єднання по типу „ОМОН на танках“, або багатофункціональні дивізії (бригади), укомплектовані з добровольців і з грошовим утриманням не нижче 2500$ на місяць.

Ми пропонуємо також на базі крайових команд УНСО організувати територіальну оборону України для чого провести загальне озброєння народу. Необхідно відмінити статті кримінального кодексу, які обмежують права громадян на вільне володіння вогнепальною зброєю, а також переслідують їх за створення так званих „незаконних військових формувань“.

У сучасному світі, де відсутні гарантії безпеки, Україні необхідно розпочати розробку власної ядерної програми.

Ми вважаємо, що реформа ВПК полягає в тому, що гроші повинні вкладатись у розробку перспективних видів озброєнь, зокрема високоточної зброї.

Сьогодні перспективніше гроші вкладати у створення „п’ятої колони“ у країнах імовірних противників ніж на утримання структур розвідки і т. зв. „стратегічного планування“.

Соціальні програми в армії доцільно спрямовувати на демобілізацію армії, зокрема на будівництво житла, перепідготовку офіцерів, створення нових робочих місць для звільнених в запас.

Росія і Франція уже розпочали широкомасштабну військову реформу, яка у 2005 році закінчиться створенням якісно нових збройних формувань в Європі. Тільки у нас генерали і політики, як завжди, традиційно „сильні“ у екзилі, звідки вони повчають чергових адептів національного відродження. Але в Україні на цей раз є УНА, УНСО, які здатні реалізувати військову програму не дивлячись навіть на опір генералів.