МЕЖИЧАС

Минуле - це те, що було. Сучасність - це той прикрий стан, де вже нема того, що було в минулому.

Я хотів би взяти одне відчуття (або передчуття) і маніфестувати його як проблему, котра визначає сьогодення. Це відчуття МЕЖИЧАСУ. Ми відчуваємо, що щось змінилось у світі. Щось велике закінчилось, щось незрозуміле ще не почалося.

а) Закінчилась політична епоха протистояння блоків. Суб'єкти нового протистояння ще не визначились. Над половиною світу панує засаднича невизначеність. Хто може уявити зараз, що буде через рік, наприклад, з Казахстаном? Що буде з Казахстаном в результаті? Можливі найбільш неймовірні і прямопротилежні комбінації.

Супроти половини Світу ніким не проводиться цілісної і сильної політики. Гострота політичної реакції Сполучених Штатів є далекою від тієї, що мала місце 20 років тому. Яка-небудь з третьорядних, навіть опозиційних або фінансових сил в котрій-небудь з держав Заходу чи Сходу має можливість суттєво впливати на стан справ в регіонах невизначеності, до яких можна віднести: постсовітський простір, всю Африку, Індію, Корею, можливo Китай, тощо. Складається враження, що площина невизначеності схильна до розросту за рахунок розширення числа учасників конфліктів, за рахунок збільшення діаспор і актуалізації расової проблеми.

б) За загальною думкою світ стоїть напередодні чергової технологічної революції, а також перед необхідністю широкої модернізації основних видів озброєнь. Для нас в технологічній революції цікаве те, що перед нею всі рівні, вона нівелює різницю розвитку.

Так, перед наступом кібернетики і високотехнологічні ЗСА і технологічно відстала на той час Японія були в рівних умовах, що дало Японії можливість зриву.

в) Вичерпаність сильних ідеологій, захирівання тоталітарних держав, екуменізм. Перемога модернізму в католицизмі. Релігії співіснують на одному терені, що свідчить про їх неактуальність. Для нас уже однаково цікаві і праві і ліві. Імена Мао і Муссоліні викликають однаково теплі почуття в серці молодої людини межичасу. Навіть іслам полишає місце для занадто багатьох речей в душах правовірних.

г) Відчуття завершення історії. Свідченням чого є популярність книжки Фукуями. Подібне відчуття панувало у інтелігенції в кінці XVIII ст., напередодні Великої Французької Революції, на початку XX ст., напередодні I-ої світової війни.

д) Вичерпаність мистецтва.

е) Визнання застарілості дотихчасових стратегій війни і розвідки.

є) Неефективність геополітичного аналізу. Як обрахувати, наприклад, військовий потенціал України? Взявши її відсоток спадку по СССР? Але ж навіть Міністерство оборони зараз не може сказати, скільки літаків підніметься в повітря по бойовій тривозі. І тільки командир авіаційного полку знає, що не підніметься жоден.

Ностальгія по історичному матеріалізмові підказує нам, що глобально ситуацію визначає стан справ в суспільному виробництві й навколо нього. Товаровиробництво, організація виробництва, накопичення капіталу - такі завдання стояли перед людством завжди, але тривалий час не були актуалізовані до тотальності.

Інтереси виробництва і накопичення капіталу набрали ознак категоричного імперативу з закінченням середньовіччя, коли дійсно стали остаточною метою і головною спонукою.

Вони далеко не стали єдиною сутністю життя, але дійсно важливими є не дійсності, а тенденції.

Та ми вже перейшли максимум розвитку цієї тенденції. Соціалізм провіщав майбутнє в сенсі того, що зараз скрізь актуальним є виробництво не товарів, а досягнень. В повітрі ніби весь час сурмлять сурми і вгадується запах конячого поту: закінчується період накопичення капіталу, повертаються часи накопичення вчинків.

В повноті своєї потворності ідея саморозвитку виробництва мала втіленість у західному світі в післявоєнний період. Але RAF і "Червоні Бригади" своїми хепенінгами провіщали західному обивателю зорю нового дня. Саме це нам і цікаво в них. Цікаве те, що саме ті в XX ст., хто орієнтувався на марксизм, який абсолютизує проблеми суспільного виробництва, відчували смак до вчинків, до вчинків саме в плані духовного зриву. Пануючим був один "психологічний тип", зараз буде другий.

Ідея саморозвитку виробництва вичерпала себе. Прозвісником цього було сільське господарство розвинутих країн. Розвиток виробництва залежить від процесу розвитку чистої науки. Залежав завжди, але зараз інтелект, наукова думка є більшими продуктивними силами, ніж робочі руки.

"На певному ступені добробуту тільки зайве є дійсно необхідним", а сфера зайвого - це тонка сфера з власними законами або, швидше, з власним беззаконням.

Дедалі зростає регулююча функція держави, яка змушена спрямовувати продуктивний процес, і це є запереченням саморозвитку. Не товари, а досягнення. Виробництво кінопродукції - це в меншій мірі виробництво продукції, а в більшій - досягнення духу нації (або його занепад). Якщо не виробництво товарів, а виробництво життя, то не накопичення капіталу, а накопичення вчинків. Першою фігурою знову стає не фінансист, а герой. Виробляє інтелект і націоналізм, капітал нагромаджують не фінансові операції, а солідарність і рішучість.

ФЕНОМЕН МЕЖИЧАСУ полягає в суперечності (зависанні) між зміною фундаментальних тенденцій і відсталістю історіоносних, які зараз суттєво залежать від вчорашніх цінностей товаровиробництва.

Основні категорії усвідомлення сьогодення такі: МЕЖИЧАС, ТЕРЕНИ НЕВИЗНАЧЕНОСТІ, всезагальність ВИЧЕРПАНОСТІ, ДЕЗАКТУАЛІЗАЦІЯ ТОВАРОВИРОБНИЦТВА, поняття про суттєву зміну військової стратегії і військової політики - ВІЙНА У НАТОВПІ.

ДМИТРО КОРЧИНСЬКИЙ