Make your own free website on Tripod.com

МЕМОРАНДУМ ГОЛОВНОЇ КОМАНДИ УНСО

1. З моменту капітуляції Уряду і здачі ним ядрових озброєнь стратегічна ситуація в Україні та навколо неї зазнала якісних змін:

- Україна перестала бути суб'єктом світової політики;

- інтереси великих держав стосовно України різко обмежились. Ця незацікавленість світового суспільства майбутнім України надає свободу дій кожній з сил, що матиме в Краю власні інтереси.

Практично це означатиме:

- посилення сепаратизму;

- розшарування суспільства за груповими інтересами;

- можливість посилення впливу недержавних сил.

Така ситуація, означена теоретиками УНА, як "межичас" призведе до військової дестабілізації, розрухів на соціальному та політичному грунті.

2. Збройні сили України не здатні протистояти дестабілізації. Військовослужбовці не становлять замкненої касти, що має власні інтереси, окремі від решти суспільства. Вже зараз військо є втягненим у суспільні політичні та економічні колізії.

Перспективою буде розпад єдності збройних сил, загальна пасивність, припинення існування війська.

Вже зараз українські ЗС не є боєздатними. Видатки на них найдоцільніші в двох напрямах:

- соціальне забезпечення військовослужбовців;

- науково-дослідні та дослідно-конструкторські праці.

Кожний структурний злам призводить до відмирання попередніх структур, як би вони не пристосовувалися. З іншого боку, революційний шлях є виправданим стосовно збройних сил лише у випадку війни. Стан "ні миру, ні війни" дозволяє на паралельне існування старої й нової структур й перетікання сил та засобів з першої до другої, без колізій, що супроводжують революційні зміни. Зрештою, такий стан не є винятком.

3. Паралельне існування двох військових структур є виправданим і з суто військової точки зору. Стан межичасу призводить до зростання вірогідності збройних конфліктів саме низької інтенсивності.

Як показав досвід конфліктів у Сомалі, Югославії та СНД, лише порівняно невелика частина сучасних збройних сил, навіть розвинених країн, є спроможною проводити бойові дії в сучасних і перспективних конфліктах низької інтенсивності. В Україні такі сили "швидкого реагування" відсутні взагалі. Творення їх вимагає вирішення ряду проблем.

4. Підпорядкування. Правничий статус сучасних українських ЗС в т.ч. й НГ не дозволяє на їх застосування в реальному масштабі часу. В кожній країні, що проводить активну зовнішню політику з загального складу військових формувань, вичленовані окремі з'єднання, що можуть бути задіяні рішенням Верховного Головнокомандувача без узгодження з Парламентом. В окремих випадках такі сили "швидкого відновлення справедливості" загалом мають парамілітарний характер. Збройні сили, як такі, зв'язані цілим рядом міжнародних зобов'язань, що їх поспіхом прийняв на себе Український уряд. Дії УНСО мають приватний характер і держава не може нести за них відповідальності, оскільки відбуваються ці дії поза межами юрисдикції.

5. Організація. Жоден відділ українських ЗС не здатен автономно оперувати на щаблі "сотня-курінь" - підставовому в збройних конфліктах низької інтенсивності. Проведення їх вже зараз вимагає утримання в складі сил "швидкого відновлення справедливості" окремих (самодіяльних) з'єднань бригадно-курінної структури:

- пластунських - легких піхотних, озброєних носимими системами зброї в т.ч. ППО, ПТО;

- бронекавалерійських, легких, моторизованих колісною бронетехнікою;

- бронетанкових - важких, на базі колишніх танкових та стрілецьких дивізій.

Мобільність та автономність цих з'єднань повинні дозволяти, як на марш власними засобами, так і перекидання повітрям чи морем.

6. Комплектація та постачання. Формування подібних з'єднань, як і самих сил "швидкого відновлення справедливості", повинно відбуватися в розумінні неможливості мобілізаційних напружень сучасної Української Держави. Стан суспільства і економіки мирного часу має бути обраним за вихідний.

Чисельність сил "швидкого відновлення справедливості" можливо визначити в 5O тисяч чоловік. З них 3O тисяч - боївкарів і до 2O тисяч у відділах забезпечення. Цієї чисельності достатньо для військового вирішення кожного конфлікту, що їх спостерігало УНСО, як в СНД, так і за його межами (Югославія).

Стосовно комплектації, повинно використати демографічну й суспільну кризу, що охопила людність СНД. Через 5-1O років до зрілості доходитимуть речники "дітей перестройки".

Ця генерація, вихована в обставинах сучасного життя, не є здатною до продуктивної праці. Її руйнівний потенціал повинно використати в суспільно-корисних цілях. Першочергово, повинно приступити до комплектації яничарського корпусу з сиріт без різниці етнічного походження й статі, лише за відповідністю фенотипу. Діти, що їх перестройка й демократія викинули на вулицю, мають бути порятовані. Це є можливим лише на шляху їх використання в збройних силах.

Тим самим:

- знівельовується шкідливий розкладницький вплив оточення.

- сироти матимуть можливість суспільної адаптації в середовищі подібних собі;

- процес виховання з благодійницького, стає госпрозрахунковим. Раз і назавжди вирішується проблема матеріального забезпечення;

- діти отримають щасливе дитинство, а суспільство - спокій від них.

7. Озброєння.

Системи зброї, що їх успадкували українські ЗС, є перспективно застарілими. Крім того, вони не відповідають вимогам конфліктів низької інтенсивності. Єдиним шансом України втриматися у світовій гонитві озброєнь є зосередити зусилля на НД та ДКО.

Стосовно біжучих вимог потужності ВПК мають бути навантажені експортними замовленнями та пріоритетно, замовленнями для сил "швидкого відновлення справедливості".

В закресі артилерійсько-стрілецьких озброєнь це:

- автоматична гвинтівка на базі штурмового карабіну АК-74;

- гранатник з ражачою дією більшою, ніж ПГ-25;

- уламково-фугасний гранатник на базі РПГ-18;

- уламково-фугасний гранатник (разовий) великої потужності;

- нове покоління боєприпасів до РПГ-7;

- міномети 6O, 82, 12O мм;

- автоматична гармата (ППО, ПТО) великого калібру 75-85 мм;

- гармата зі зменшеним відкатом 85 мм для озброєнь боєприпаси нового покоління.

В закресі бронетехніки: родини колісної бронетехніки на українському шасі в складі транспортера піхоти на 1-2 рої з озброєнням, винищувача танків ЗАК, самохідної гармати, підвіззя до міномету 6O, 82 мм, санітарної, командної машини.

Вимоги: дизельний двигун (бронезахист: лоб 14.5, борт 7.62, 54 до 1OO мм), самостійне подолання водних перешкод, аеромобільність, технологічна ї експлуатаційна простота й дешевизна.

Родина гусеничної бронетехніки:

- ОБТ нової генерації. Гармата гладколюфова від 125 мм, з високою початковою швидкістю, рознесена активна броня, дизельний двигун, змінний набір бортового обладнання від простого до складного (автоматика управління вогнем, зв'язок, протипожежна інсталяція);

- БМП, наближена по захищеності до ОБТ;

- нова генерація САУ, більшої автономності та мобільності.

Авіаційна техніка:

- штурмовик поля бою;

- бойовий гелікоптер;

- легкий транспортний гелікоптер.

P.S. Кришталевий стиль меморандумів УНСО вимагає, з уваги на стан аудиторії, певних тлумачень. Конфлікт низької інтенсивності - це такий, що відбувається:

- в умовах миру;

- без напруження всіх сил держави, суспільства.

Військовим діям в тягу збройного конфлікту низької інтенсивності властиві:

- мала концентрація сил та засобів;

- дифузійність ТВД (відсутність визначеної лінії фронту, доступність запілля);

- низька інтенсивність ведення бойових дій;

- невиразність цілей та нерішучість в їх осягненні.

Метою військового конфлікту низької інтенсивності передовсім є його тривання. Ці обставини диктують й чисельність, структуру, озброєння та способи дії сил "швидкого відновлення справедливості".

Експедиційний характер. Готовність до негайного вимаршу (1OO% укомплектованість силами та засобами), автономність (власне життєзабезпечення, транспорт, постачання, санітарна служба). Модульність. Спроможність до імпровізування бойових груп в залежності від поставленого завдання (тактична й організаційна підготовка командного складу на щабель вище, відроблена співпраця між родами зброї від щаблю рій - обслуга системи зброї). Тактика визначається потребою в широкому маневрі силами і засобами, без можливості й доцільності накопичення статичної переваги в них. Мала щільність бойових порядків супротивника н.п. не дозволяє застосування танкових і загалом важких з'єднань. Тому виникає потреба в піхоті, що вестиме бойові дії, як спішеного, так і пішого та легких т.зв. бронекавалерійських сил, здатних проводити рейдові дії вогнем та маневром вести протитанкову оборону. Сучасна бронетехніка українських ЗС не відповідає вимогам інтенсивності. БТР-8O посідає замалий внутрішній об'єм, недостатнє опанцерування, слабке озброєння. В усіх відношеннях це компроміс між властивим бронетранспортером-транспортером піхоту до поля бою й бойовою машиною. Крім того, на його базі відсутня родина шасі систем зброї. Універсальна бойова машина неможлива і має бути заступлена родиною спеціалізованих (в ЗСА - "Коммандо" L.A.W., у Франції в Австрії "Пандур", в Бельгії "Кобра"). БМП-1, БМП-2, БМП-3, БМД розроблялися для участі в конфліктах високої інтенсивності. На полі бою локальних конфліктів вони практично відсутні.

Не останньою з причин є експлуатаційна складність останніх моделей БМП (від БМП-2). Вони недоступні персоналові, що реально їх обслуговує. Крім того, ці машини теж є компромісом. Будовані для супроводження танків, вони не мають протиснарядного опанцерування. В майбутньому БМП лишиться на озброєнні важких бронетанкових з'єднань, але має бути підсилена, навіть коштом маневреності. Подібні роботи (Мардер-3), як надалі є посунутими у ФРН.

Артилерійські системи в умовах конфліктів низької інтенсивності діють переважно окремими стволами по точкових цілях. Їх автономність має бути підвищена шляхом творення САУ меншого калібру (85-1OO мм) на колісному шасі та відновлення штурмових (опанцерованих) гармат з автономною системою керування вогнем, як прямою наводкою, так і закритих позицій.

Арсенал носимої зброї піхоти має бути суттєво збільшеним (проблематиці стрілецької зброї та важкої зброї піхоти буде присвячено окремий артикул).

Ось власне, про що йдеться в меморандумі Г.К. УНСО.