Успіх у локальних війнах визначається наявністю небагаточисельних, але добре озброєних, мобільних частин, діючих при підтримці авіації, використовуючи сучасні засоби зв'язку і добре підготованих до умов регіону бойових дій. Інакше кажучи основне тут не військово-економічний потенціал, а підготовка до дій в конкретних умовах, що відповідають специфіці даного регіону.

Локальні війни завжди відбуваються в специфічних умовах і повинні відповідати мінімуму вимог: вони повинні бути цілеспрямованими, вони можуть бути інтенсивними, але в жодному разі не тривалими, район бойових дій повинен бути блокованим. за відсутністю перерахованих умов бойові дії неминуче перейдуть у площину безперспективної "війни з народом" з важкими втратами як в армії, так і серед мирного населення, що й спостерігається в Сомалі, Афганістані, Таджикистані, Чечні.

Сили опору асоціюються у громадській свідомості з їхніми лідерами (Айдід, шейх Масуд, Джохар Дудаєв, Шаміль Басаєв). Судячи по матеріалах ЗМІ, виходить, що проти них воюють і ніяк не можуть перемогти регулярні війська. До них апелюють крупні політики. Безрезультатно. Чому?

З схеми структури спротиву видно, що лідери опору це тільки одна - і не найголовніша складова всього механізму протистояння. Тут проявляється так званий ефект кривого дзеркала війни, коли від громадського погляду приховані справжні рушійні сили бойових дій. І армія, і політики намагаються впливати тільки на наконечник стріли, не бачачи (свідомо чи несвідомо) лука з якого вона випущена.

На схемі умовно відображено так званий вічний двигун регіональної війни. Для його функціонування задіяні значні сили і засоби. З схеми видно, чому дії армії проти бойових підрозділів бойовиків не можуть призвести до повної перемоги. Фактично армія ціною власних втрат воює з продуктом системи спротиву, якими є бойовики. Їх поповнення може здійснюватися нескінченно довго за рахунок всього чоловічого населення території, обуреного жорстокими діями військ, та членів міжнародних організацій в т.ч. і ісламських.

Те ж саме можна сказати про забезпечення повстанців фінансовими, матеріально-технічними засобами, зброєю та боєприпасами. Повстанські війни притягують до себе все нові політичні, релігійні сили, кожна з яких має свої інтереси і вплив яких на керівництво бойовиків. Ряд ісламських організацій у Туреччині і Західній Європі приймали активну участь у зборі коштів для підтримки повстанців. Найбільш активні "Ісламська інвестиційна група Саудівської Аравії", а також "Хамас", "Хезболах", "Сірі вовки". Наприклад, турецька організація "Національний шлях" з зібраних у ФРН 30 млн. німецьких марок для підтримки ісламського руху в Європі (насамперед у Боснії) значна сума була передана на "священну війну проти невірних" в Чечню.

Очевидно, що зупинити конвейєр повстанської війни тільки бойовими діями військ, не торкаючись всієї структури ополчення, не використовуючи активно дипломатію, просто неможливо. Така "стратегія" призводить до колосальних втрат військовослужбовців та мирного населення і врешті-решт до поразки армії (США в Сомалі, Росії в Чечні, уряду Раббані в Афганістані). Якщо так, то повинна радикально змінитися тактика і стратегія війни, спрямованої насамперед для руйнування механізму спротиву. В такому випадку цим повинні займатися спецслужби, диверсійно-штурмові підрозділи і т.п. Але цей шлях досить довгий, дуже дорогий і з врахуванням відсутності досвіду у збройних силах, спецслужбах ведення такої війни - безперспективний. Значить, без демагогії потрібно зайнятися політичним врегулюванням конфліктів, включаючи радикальну відмову від використання військ. Перемога чеченських повстанців, опору Талібану яскраво підкреслили неможливість виграти "війну в натовпі".