Make your own free website on Tripod.com

БУТТЯ - ЦЕ ВИСУНУТIСТЬ В НIЩО

Свого часу цей вiдомий вислiв нiмецького фiлософа Мартiна Хайдеггера набув значного поширення в науковому свiтi саме з огляду на те, що данiй сентенцiї передувало досить довге та нудне очищення понять "буття" i "нiщо" вiд їх пiдсвiдомого смислового значення шляхом абстрагування цих понять вiд усяких спроб суб'єктивного пояснення. Таке абстрагування дуже важко сприймалося сучасними "правильними" iсторичними фiлософами, якi кожен по-своєму розумiли цей вислiв (але у будь-якому випадку суб'єктивно). Ця суб'єктивнiсть попри всi намагання авторiв проступала через їх пiдсвiдомо негативне сприйняття поняття "нiщо". "В нашому спустошеному свiтi, де доведена неможливiсть пiзнання, де єдиною реальнiстю здається "нiщо" - єдино можливою установкою може бути тiльки безнадiйний вiдчай" - говорить Ясперс, не приховуючи прямого зв'язку мiж "нiщо" i вiдчаєм.

В цьому розумiннi є бiльш вiрним вислiв Альбера Камю, якого будемо по можливостi дотримуватися: "Мислити - не означає унiфiковувати, зводити явища до якогось великого принципу; мислити - означає навчитися заново бачити".

Отож, розглядаючи вiдому сентенцiю Хайдеггера, хотiлось би зазначити, що поняття "нiщо" в його правильному розумiннi не є тим, вiдрiзнити яке вiд поняття "щось" можна тiльки з огляду на їх бiполярнiсть (чим зумовлюється пiдсвiдомо негативна оцiнка "нiщо"). Коли ми хочемо дати бiльш-менш об'єктивну оцiнку цьому вислову, то повиннi фiзично спiвставити доступнi для нашого сприйняття тi предмети чи явища, в яких акумульованi в рiзних формах iдеї "щось" або "нiщо", позаяк свiт iдей, i в цьому Платон мав рацiю, не може дiставати вiд людей якiсної об'єктивної оцiнки. Iнший шлях - це видiлення в явищах, похiдних вiд поняття "нiщо" того, що спричиняє нашу пiдсвiдомо-негативну оцiнку самого явища.

Спробуємо з позицiй "щось" (а з iншої позицiї продовжувати логiчний ряд було б просто безсенсово, оскiльки "щось" - це передовсiм "єсмь") обгрунтувати неможливiсть об'єктивної людської оцiнки явищ, якi є платонiвськими "тiнями" поняття "нiщо", i одночасно постараємося визначити головний чинник нашої негативної оцiнки явища.

Вiзьмемо, для прикладу, поняття "хвороба", як таке, в якому в тiй чи iншiй мiрi сконцентрована iдея "нiщо". Воно однозначно отримує вiд нас негативну оцiнку. Якщо хвора людина лiкується i виконує поради досвiдченого лiкаря, кожен скаже, що вона чинить розумно. Якщо ж хворий вiдмовляється лiкуватись не в силу принципової недовiри до лiкарiв, а просто так, без всякої причини, то кожен скаже, що вiн чинить дурiсть. Ми впевненi, що хвороба - зло, а здоров'я - добро.

Але якщо ми заперечимо утилiтарну точку зору (а утилiтаризму в фiлософiї взагалi не може бути мiсця) то зрозумiємо, що в нас нема нiяких об'єктивних причин надавати перевагу здоров'ю перед хворобою. Ми не придумували нi того, нi iншого, але, з'явившись на свiт, знайшли їх в готовому виглядi.

Справдi об'єктивну оцiнку явищу (а надання переваги - це вже оцiнка) ми можемо дати лише тодi, коли перебуваємо на бiльш якiсному рiвнi нiж оцiнюване явище. Елементарним показником такого рiвня є принаймi незалежнiсть вiд явища. Чи стоїть людина на такому рiвнi по вiдношенню до поняття "хвороба", а тим бiльше до "нiщо"? Яке право мають люди, iстоти, iснування яких як явище, обмежене часом, давати оцiнку явищу, що ним не обмежене? Ще в Екклезiастi було сказано: "Ви кажете, час минає? Час стоїть, минаєте ви...".

Людинi притаманне прагнення до утилiтаризацiї всiх явищ чи подiй, з якими вона стикається (спiвставляючи таку людину зi свинею дуже важко знайти рiзницю).

Але сильнi особистостi перемагають у собi це прагнення, перемагають тi моральнi комплекси, якi склались в суспiльствi на основi негативно-суб'єктивних оцiнок понять, похiдних вiд iдеї "нiщо".

Вiзьмемо ще один приклад: є люди, яких з незбагненною силою тягне на вiйну. I це прагнення дiстає рiзнi пояснення в "мудрих" людей, за маскою вченостi яких ховається цiлком окремий "свинотип" утилiзаторiв у найгiршому розумiннi цього слова. Серед пояснень, якi вони висувають стосовно цього головним є: прагнення романтики, бажання самоутвердження, психiчна ненормальнiсть.

Первинне ж пояснення цьому феномену iснує на рiвнi пiдсвiдомостi. Саме там цi "незрозумiлi" люди вiдчувають, що "нiщо" - це не є "вiдсутнiсть буття", це є iнше "щось".

Добровiльний аскетизм та самовiдречення (а вiйна вимагає певного самовiдречення) - явища дуже поширенi i служать ключем до пояснення цiєї загадки. Людину нiхто не примушує, вона сама свiдомо йде назустрiч стражданням i стриманостi.

Незрозумiлий iнстинкт, щось те, що корiниться в найпотаємнiших сховищах нашої природи пiдказує їй страшне для людського розуму рiшення: ВIДМОВСЯ ВIД ЖИТТЯ, ЗБЕРЕЖИ СЕБЕ.

Багато фактiв, якi є визначальними в законах розвитку людського суспiльства, а саме: строго обумовлена сталiсть життя, постiйна змiна суспiльних свiтоглядових концепцiй, обмеженiсть в тому чи iншому кожної з них, в сукупностi приводять нас до висновку, що "нiщо" - це не просто "iнше буття", це "справжнє буття", тому що якщо ми погоджуємось з тим, що "нiщо" є "iншим буттям" то його необмеженiсть в часi ставить його на якiсно новий рiвень в порiвняннi з "щось".

В цьому аспектi прагнення вiйни слiд розглядати, як прагнення "справжнього буття".

Тому вiдомий вислiв Хайдеггера "Буття - це висунутiсть в нiщо" набуває правильного змiсту лише коли пiд "буттям" ми розумiємо "нiщо", а пiд "нiщо" - "буття"...

Славко КОВТУН