На економічно відсталі Китай та Індію всі вказують, як на майбутні домінанти. Їх беруть в розрахунки і вже цими розрахунками створюють їм місце в майбутньому Світі. Світ ніби створюють під них.

Причина такого ставлення - кількість населення. Якщо раніше країни з населенням 2 млн. та 10 млн. мали рівні можливості щодо темпів розвитку, то зараз і надалі завдяки загальному розвитку комунікацій, інформатики, досягненням інтеграції і можливостям відбору, можливостям централізованої держави мобілізовувати ресурси і концентрувати зусилля, більша держава має в 5 або 50 ліпші можливості.

Країні з населенням в 50 млн. нічого буде робити в мабутньому Світі. Місце знайдеться лише для великих, маленькі там "не помістяться".

Якість вже є функцією кількості.

Індія не мала свого Мао і в своїх перспективах програє Китаю.

Нації, які пройшли школу тоталітаризму, мають перевагу. Вони пам'ятають, як велика мета і грандіозні абстракції були актуалізовані для всіх, як цілі покоління були позбавлені хворобливої здрібненості, котра завжди наслідує тотальності торгівлі. З точки зору сформування суб'єкту розвитку Мао як духовний вчитель має перевагу над Рамакрішною. Хоча війна, викликана переповненістю життя, що весь час то ненадовго згасає, то обнадійливо розгоряється в індійському суспільстві, є середовищем, в якому може визріти тотальна мета, в якому може виткатися прапор простих і яскравих кольорів майбутньої перемоги, військової чи технологічної.

Там щось виникає в цих війнах, щось загрозливе народжується. Народжується майбутня перевага над нами.

Сенс того, що відбувається, - розширення Азії.

Відбувається збільшення діаспори. Розвиток комунікацій дозволяє діаспорі не поривати зв'язку з тілом нації.

Проблема іноземців виходить далеко за межі проблеми безробіття. Солідарна, організована меншість завжди має можливість визискувати навколишнє середовище. Коли вона лишається часткою свого світу, нори і лавки емігрантів стають розширенням території їхньої Батьківщини, плацдармом її політики, переднім краєм її війни.

В майбутньому світі етнічно чисті регіони, куди сильні нації не пустять емігрантів, будуть суміщатися з регіонами, де матиме місце взаємонакладання структур націй. Вони будуть боротися за місце в суспільній ієрархії.

Глобальні війни остаточно стануть неможливими з причин вдосконалення системи озброєнь і будуть замінені вуличними міжетнічними війнами, війнами в натовпі.

В політичному терорі і мафійних сутичках визріває стратегія майбутніх воєн.

Китай, що стрімко розвивається та Японія, що має найбільші інвестиційні можливості, нависають над Далеким Сходом і Сибіром.

У разі реалізації моделі відкритого суспільства в Росії вони обваляться туди, що пересуне центр ваги всього постсовітського регіону в Україну, чому, безперечно, сприятиме пробудження Середньої Азії і ті процеси розвитку, що відбуваються в Пакистані, Ірані, Туреччині та арабських країнах, де зростає технологічність, де попри всі ексцеси ментальність населення і пануюча ідеологія дозволяють державі концентрувати зусилля суспільства на стратегічних напрямах. Збільшення демографічного і політичного тиску з Середньої Азії, відкритої для Півдня, переорієнтує суспільну психологію росіян у напрямку ізоляціонізму або змусить їх шукати компромісів на Заході. І в першому, і в другому випадках Україна може стати центром свої частини Світу, якщо спроможеться бути гідною цієї місії.