Останні тридцять-сорок років то той, то інший европеєць, то в тій, то в іншій европейській країні раптом ловить себе приблизно на такому відчутті: "Останні дні мене їсть жорстока нудьга. У мене болить сумління за незроблене, а все, що я зробив до цього часу здається жахливою дурістю. Таким чином, моя нудьга сильно скидається на об'єктивність. Я сумніваюсь у собі, мій досвід дає підстави цьому, а в майбутньому я не впевнений. Мені здається, що воно в мене вже було, що я якось непомітно використав його, і воно тихо пішло, не здійснившись. Це речення правдиве, хоч і безглузде. Безглуздість - нудьга, а логіка - добробут душі... Мені настільки щиро наплювати, що спокій реально досяжний для мене. Зовнішні, ті що хвилюють Світ, хвилювання не здатні пробити мого черепу і події, що б'ються у мої груди, не викликають відповідного збудження навіть на поверхні душі. Вони псують тіло і, можливо, торкаються душі, але моя душа пропускає їх повз себе.

Та коли я дориваюсь, нарешті, мов до горілки, до спокою, тобто до улюбленого мною стану апатії й легкої меланхолії, рівновага ця продовжується образливо недовго і мало не з перших хвилин починає руйнуватися зсередини, а це небезпечний вид руйнації. Щось відбувається там, і думки починають ходити по своїх сліпих кутах, і чути голоси потвор, здушених пильністю розуму.

Мої груди вже випробовуються ударами зсередини у компенсацію зовнішнього спокою, і удари ці є закликом до дії. Я читаю до головного болю і якось хворобливо не можу кинути і звідкілясь звідти у мене народжується любов до події, до зміни.

І вже читання набридає мені, я хапаю чорнило й пишу безглуздості за зразок цієї, невідомо нащо. Якщо це і скарження, то воно безпредметне, але це і скарження все ж таки (бо що ж інакше), і потреба цього живе в моїй душі".

Це саме той стан, котрий будучи продовженим, зрештою, приводить людину до "Червоних Бригад", до "Soldiers of fortune" або робить її націоналістом.

Европейський стан - любов до шляху і заліза, відраза до всього рожевого і м'якого.

Що є символ Європи: вояк у церкві? Монах на коні?

Гармонія - мета Сходу. Духовний зрив - сенс Європи. Руйнація порядку речей, порушення гармонії, що склалася, перманентна революція - її метод.

Війна - її стан. Бути европейцем - це значить перебувати у стані священної війни.

Похід для хреста, чи хрест для походу? Ти можеш вибирати? - ти не европеєць.

Взаємодія культур через війну світів.

Це полювання лицаря на вепра. Вепр розриває лицаря, щоб блакитна кров включилася в тваринний обмін речовин. Чи лицар важкою стрілою або коротким мисливським списом заб'є звіра, щоб з'їсти найсмачніші паруючі шматки, а шкіру кинути двірні.

Ви хочете синтезу без війни?

Зніміть лицаря з сідла, опустіть на чотири, хай вепр забуде нападати - матимете синтез: дві свині.

Сліпі! Вепр не забуде нападати. Хай лицар не забуде нападати - говоримо ми - хай він вполює вепра, приб'є ікла під стелю замку. Хай його діти гратимуться ними і відчувають чари Сходу.

Цінності чужих світів мусять братися нами, як трофеї. Ікони ми намалюємо самі.

Культорологічне явище робиться істиною, коли стає традицією, методом. Коли воно відвойоване чи переможене.

Християнство перемогло античність, і вона вічно залишилася для нас істиною в традиції. Ніцше переміг християнство. І тисячне покоління по нас входитиме в церкви щонеділі. Скальпи ворогів - найдорожчі скарби переможців. Немає "Антихристиянина" без Євангелія. Євангеліє істинне в традиції Європи.

Духовний зрив - сенс Європи. Він може здійснюватися у боротьбі з усталеним порядком речей, або з порядком, що бажає усталитися, отже, здійснюється або через перебування духу у стані війни, або взагалі через війну.

Таким чином, закінчення війни - привід до війни.

Війна, що точиться між духом і черевом, є тотальною, торкається всіх сторін буття і не припиняється ніколи. В житті націй так само, як в житті людини.

Противники тримаються за один ніж і б'ють один одного по черзі.

Нестатки і страх деструктують масу, нестатки і страх підкорюють її проводові.

Ситість і безпека спідлюють шляхетне, ситість і безпека дають змогу вийти за межі боротьби з нестатками і страхом.

Сьогодні проводові вже не треба видирати шматки у злиденних, щоб мати можливість зриву. Еліта нагодувала масу і об'їлася сама. Занадто багато рожевого і м'якого. Досвід Європи доводить, що занадто добре все ж таки гірше, ніж занадто погано. Істинне благо тверде й холодне і взагалі подібне до меча. Або до бича.

Воно гостре з обох боків. Воно є зривом, як удар бича, і перебування у ньому таке саме різке і коротке.

Вже війни за віру вважаються за варварство, а не за подвиг. Європа вже не розуміє ненависті і любові інтенсивної, як ненависть. Європа перестає відчувати суперечності. Європа узгоджує непереможені світи.

Справа не в походженні тієї чи іншої ідеї. Справа в манері буття. Під загрозою асоціативний світ, асоціативний ряд, що його вивоювала Європа за свої три тисячі років. Він замінюється зараз на щось дуже коротке чи дуже одномірне. Якщо Схід культурологічно переможе, якщо Світ піде через асоціативний колодязь Сходу, ми будемо відкинуті на тисячоліття назад. Бо цей рух, цей поступ буде своїм в традиції Сходу. Схід зможе досягти витончення і висот у цьому поступі, ми ж будемо культурологічною провінцією.

Як би то не було, існують ворожі світи. Земля є занадто малою, щоб вони не стикалися в борні. Хто не хоче ходити в атаку, буде ходити в ярмі. І це справедиво - панує той, хто готовий ризикувати, хто любить надзусилля, хто здатний на жертви.

Ісламський Схід готовий на це, Далекий Схід любить це, Московський Схід здатен на це.

Три Сходи на трьох бойових конях у нашому фронті і підлота у нашому запіллі.

Прийде час, постане загроза з боку Африки та Латинської Америки. Адже на їх европеїзацію було витрачено так багато зусиль!

Європа впадає в найтяжчий гріх - у другорядність. До цього спричинив занепад старої еліти европейських націй. Заміна їй - нова національна еліта - народилася у першій світовій війні й загинула в другій.

Чи стануть рештки націй до хрестового походу за відвоювання для Європи світового проводу? Повинна знайтися нація авангарду. На кордоні ареалу є країна, котра, правда, не має розвинутої культури чи економіки, не має державності, і взагалі, тільки формується як нація. Вона має лише тисячолітню традицію протистояння Сходові, традицію війни із зовнішнім і внутрішнім в умовах безнадійності, традицію зриву і таку ностальгію, якої, мабуть, не має ніхто.

Це Україна - нація великих можливостей, жодна з котрих не була реалізована. Нація предтеч. У нас їх була так багато, що можна ось-ось чекати появи Спасителя.

Християнство мусить відмовитися від того характеру пісності, млосності і занудства, якого воно набрало за ці два століття. Нам потрібна церква, що бореться. Нам потрібен Рим, котрий буде здатен благословити хоругви до хрестового походу.

В Європі є церква, котра щойно вийшла з катакомб, тобто, зо логікою розвитку зараз вступає в ту фазу, у той стан, в якому ходять у хрестові походи. Це Українська Церква.

Український націоналізм повинен усвідомити свою місію. Україна мусить її виконати.

Стару, дурну Європу так нічого й не навчили її вчителі, хоч подекуди застосовували різки.

Ну так це будемо ми. Або ми її раз і назавжди навчимо цнотливості, або її таки згвалтують. Бо дуже багато охочих.