Make your own free website on Tripod.com

П’ЯТЬ ГРІХІВ НАЦІОНАЛЬНОЇ ДЕМОКРАТІЇ

Наступна Верховна рада більш ніж на половину буде складатися з лівих. Представників національно-демократичних сил у ній буде значно менше, ніж сьогодні, позаяк значну частину їх місць займуть зденаціоналізовані реформатори. Зважаючи на те, що зараз вже шостий рік незалежності, це означає, що українська національна демократія перестає існувати як політичне явище. Цьому є три причини:

1. Після провалу в Москві серпневого путчу 1991 року націонал-демократи відмовилися від продовження національної революції.

Їх колеги в Чехії та в балтійських країнах, скориставшись розгубленістю і страхом колоніальної адміністрації, досягли повної заміни кадрів по всій вертикалі влади (тотальна чистка держапарату). Було зліквідовано ряд державних структур, аби на їх місці постали структури національні. Були введені заборони займати держпосади для колишніх партфункціонерів та офіцерів КГБ, притягнуті до кримінальної відповідальності всі винні в репресіях проти народу. Нічого цього не було зроблено в Україні. Тому чехи та прибалти на підйомі, а Україна в болоті. УНСО пропонувало тоді проголосити демократичну частину ВР урядом національного порятунку, звільнити від колоніальної бюрократії Кабмін, ВР, МВС, розпустити КГБ. У ті дні коли на пересічні мітинги збиралися сотні тисяч осіб, коли жоден чиновник не знав, кого слухатись і що робити, це було легко. Але вожді національно-демократичного руху злякалися. Їм здавалося, що міністерські посади вони візьмуть і без народу. Замість гасел „за національний уряд!“, „геть колоніальну адміністрацію !“, замість чистки держапарату вони співали народу свою стару пісню: “зберігати спокій і не піддаватися на провокації“. Сьогодні ми маємо спокій як на цвинтарі. Ані втрата Севастополя, ані криза неплатежів, ані трастове пограбування не здатні нікого збурити. Народ, обманутий двічі (спочатку комуністами, потім демократами), втретє не повірить нікому.

2. Орієнтація на Захід.

Віддавши реальну політику колишнім комсомольцям, партфункціонерам та директорам, демократи вирішили, що їх роль має полягати в тому, щоб обслуговувати інтереси Заходу в Україні. Але і цю функцію згодом у них відібрали Кабмін і адміністрація президента. Проте орієнтація демократів збереглась.

Коли на заході вирішили, що Україні необхідно вивезти ядерну зброю до Росії, найзавзятішими пропагандистами цього були саме демократи. Скільки б вони зараз не відпирались, але проти безядерного статусу України у Верховній Раді голосували лише 9 (дев’ять!) депутатів: троє унсовців (Вітович, Іллясевич, Тима), а також Хмара, двоє комуністів і троє тих, що приєднались.

Коли Захід вирішив зліквідувати систему військової науки та освіти в Україні, це було здійснено демократом Морозовим (сьогодні - голова демоб’єднання „Україна“) та іншим демократом Прокоф’євим при підтримці й опіці демократичних сил. Сьогодні у Верховній Раді та через представницькі органи влади на місцях демократи лобіюють інтереси західних компаній. А ці інтереси полягають у знищенні українського сільського господарства, цукрової промисловості, українських біотехнологій, ВПК, тощо.

Рух неодноразово заявляв, що його економічна політика узгоджена з рекомендаціями МВФ.

Слідування рекомендаціям МВФ з боку українського уряду та нацбанку призвело до зупинки промисловості, невиплати зарплат, пенсій, стипендій до згортання всіх соціальних програм. Інтереси МВФ в уряді до останнього часу представляв демократ Пинзеник. Націонал-демократи кажуть нам, що від Росії Україна може сховатись в НАТО, але ж Росія вже має право голосу в НАТО. Захід спокійно реагує на поглинання Росією Білорусі. Захід не припинив давати Росії кредити під час війни в Чечні. Захід не реагує на російські територіальні претензії до України. Коли знесилений українець приповзе до дверей НАТО, то з них, блюзнірськи посміхаючись вийде Росія і скаже: “а-а, ти здесь, голубчик!“ і тицьне йому свого кирзового чобота під ніс. НАТО вже домовилось з Росією, як завжди - коштом України.

3. Третій гріх української демократії полягає в бажанні затоптати усе молоде й перспективне, що з’являється у нації.

Історія повторюється ... У 30-х роках десятки легальних українських партій били у спину ОУН. Претензії були ті ж, як і зараз до УНСО: провокатори, агенти спецслужб, неукраїнці, тощо. Та коли дійшло до справи, усі ці легальні партії немов вітром здуло: хто пішов служити німцям, хто більшовикам, хто - американцям, а більшість сиділа в еміграції по кав’ярнях і писали мемуари про те, як їх не зрозумів „несвідомий“ український народ. У 1917 році Микола Міхновський започаткував український військовий рух, він прагнув до встановлення національної диктатури, як противаги російським як більшовизму, так і монархізму. Націонал-демократи Грушевський та Винниченко вважали формування українського війська провокацією, бо цього, мовляв, можуть не зрозуміти в Петрограді. А найкращі українізовані частини богданівців та полуботківців вони відправили на західний фронт, замість того, щоб ввести їх у Київ. На завершення всього, вони за старовинною демократичною традицією здали Міхновського москалям. От і сьогодні демократи кладуть більше сил на боротьбу з УНСО, ніж на боротьбу з комуністами. Вони з натхненням „стучать“ на нас. Колишній міністр юстиції, рухівець - Головатий, зареєстрував безліч прокомуністичних, проросійських і шовіністичних організацій, але всупереч конституції та законам України відмовляється реєструвати УНА.

4. Імітація боротьби.

Націонал-демократи заявляють, що борються за національні інтереси та проти антинародного курсу влади. Насправді вони повністю розділяють з режимом відповідальність за все, що робиться в державі. Вони є необхідною складовою існуючого режиму. В попередньому уряді двоє міністрів були рухівцями. Певна частина апарату Кабміну складалася з рухівців, членів УРП та інших демпартій. Ключові посади в київській держадміністрації займають рухівці. Націонал-демократи займають ключові посади в багатьох обласних держадміністраціях. Голова нацбанку Ющенко активно підтримується націонал-демократами. Отже, вони несуть відповідальність за фінансову політику влади (невиплата зарплат, пенсій, стипендій). Всі кроки президента були активно підтримані націонал-демократами в т.ч. Вся його економічна діяльність, яка призвела до 30 % скорочення виробництва за останні три роки на сході та півдні України. Існуюча руїна повністю асоціюється з націонал-демократами. Це, безумовно не зовсім так, але це означає, що не можна безкарно стелитися перед владою.

5. П’ятий гріх національної демократії полягає у зраді українців Придністров’я та Польщі.

Коли молдавсько-румунська воєнщина почала вбивати українців Придністров’я, націонал-демократи казали; „це погані українці, вони, мабуть, усі комуністи і правильно, що їх убивають“. Коли поляки почали забороняти український фестиваль в Перемишлі, руйнувати українські церкви на лемківщині, скрізь утискати українців - націонал-демократи сказали: “нічого страшного, українці звикли, коли їх б’ють. Нам польсько-українська дружба важливіша, ніж інтереси українців в Польщі“. Усі спроби УНСО підняти в Україні рух на захист закордонних українців, спонукати державу до втручання, наштовхувались на опір насамперед націонал-демократів. Вони казали: “нехай уб’ють кілька тисяч українців, нехай асимілюють кілька сот тисяч - головне, щоб Україна не перечила сусідам і виглядала перед Заходом толерантною країною. А унсовці - провокатори.

Звідси висновок такий: ніякої довіри угодовцям та підлабузникам антинародного режиму! Ніякої довіри націонал-демократам!

Необхідно відкинути сентименти щодо політичних трупів! Один раз зрадник - завжди зрадник!

Довіряти та віддавати на підтримку голоси можна тільки тим, хто йде прямо!

 

УНА-УНСО НЕ ЗРАДЖУЄ. ЦЕ СЬОГОДНІ РІДКІСТЬ!