Визначення економічної та соціальної ситуації в Україні та на просторах колишнього СССР загалом як "безпрецедентних" вже стало банальністю. Причиною безсилля і цього разу є тупість яйцеголових, догматична затореність "фахівців".

Натомість, наші великі попередники "зліва" відомі італійські економісти й політологи Альберто Негрі та Маріо Курчо передбачали і опрацьовували саме цю соціально-економічну модель.

Чим узагальнено характеризується ситуація в Україні: "Емансипацією від власності" (за У. Майнхоф), "Гігантським соціальним саботажем" (за Р. Курчо). За класичною політекономією (Маркс, Гелбрейт) ця емансипація має привести до зміни суспільних стосунків (катастрофи). Натомість, на просторах колишнього СССР ми цього не спостерігаємо - "корабель пливе".

Пояснити це можливо, в т.ч. й осягненням нового рівня виробничих стосунків. Соціалізм таки був вищою стадією раціональності капіталізму (за А.Негрі).

"Соціалізм провіщав майбутнє в сенсі того, що зараз скрізь актуальним є виробництво не товарів, а досягнень" (Д.Корчинський). Накопичений потенціал та міждержавний розподіл праці з одного боку, та реальне зменшення суспільних потреб в новій політичній ситуації (коштом війська, науки, зовнішньої політики) з другого, зводять проблему існування держави до забезпечення потреб суспільства. Проблема виробництва (репродукції) - розподілу поступається місцем функціональному законові непраці. Відмова від примусу до праці стає загальною. В період, що вестиме до універсалізації цього закону і його панування, праця всіх буде зведена до мінімуму. "Щоби репродукувати цей брудний ("грьобаний" в оригіналі) світ можливо працювати пару годин." (А.Негрі).

Стан межичасу (за Д.Корчинським та С.Артеменко) визначає політичні аспекти постіндустріального суспільства. Але надбудова не може існувати без базису. Його просто вперто "не помічають".

Є волюнтаризмом розважати щодо будь-яких економічних сценарій порятунку, коли об’єктивно суспільство не потребує інших шляхів окрім того, що їм вже простує. На просторах колишнього СССР постає нова економічна дійсність. Параліч виробництва, принаймні, не призвів до соціального вибуху. Економічна активність населення перейшла на інші сфери (безпосереднє забезпечення власних потреб; заробнічанство, торгівля, послуги. Авт.). Розподіл в суспільстві віднині полягає не за політичними ознаками, а за груповими інтересами" (С.Артеменко). Відповідно, економічно, конфлікт полягає в сфері розподілу, а не в сфері виробництва. Продовження його в формі еволюції суспільства, що її ми спостерігаємо призведе (вже призводить) до втрати державою універсальної посередницької функції (катастрофа "карбованця").

В цій ситуації шанси на перемогу матиме лише та організована сила, що узурпує цю універсальну посередницьку функцію. лише збільшення суспільних видатків здатне інтенсифікувати виробничу діяльність понад рівень самозабезпечення особи. "Ідея саморозвитку виробництва вичерпала себе" (Д.Корчинський). Експлуатація є можливою лише за продукування доданої вартості.

Наші опоненти буржуазні економісти та політологи, - свідомо дезінформують суспільство на предмет буцім-то потрібних (для розвитку) "моделей". "За загальною думкою, світ стоїть напередодні чергової технологічної революції. Для нас в цьому є цікавим те, що перед нею всі рівні, вона нівелює різницю розвитку". (Д.Корчинський)