Make your own free website on Tripod.com

РЕВОЛЮЦІЯ ВІД КУТЮР

Ми думали, що це революція, тому ми стали революціонерами. А це лише грали "Сім-сорок". П'яний гвалт, а не революція, це був гріль-бар, а не фортеця.

У підвалі сидять кільканадцять революціонерів і ображаються. На кого? На революцію?

Ви пішли на жертви, щоб взяти Бастилію? Її зруйновано двісті років тому.

Ви свистіли, а вони не танцювали? Ви співали сумних пісень, а вони не плакали? Як генерали готуються до минулих війн, так революціонери до минулих революцій. Чого ви очікували? Повстання мас? Наступу москалів?

Але сенс минулого в тому, що його вже не буде. Те, що ситуація перестала вкладатися в наші уявлення, в т.ч. у ваші нудотні уявлення про революцію, те, що ви перестали мати передчуття, свідчить не про закінчення революції, а, нарешті, про її можливість для вас. От тільки зараз вона і починається.

Революція як повалення тільки тоді є такою, коли перевертає перш за все дотихчасові уявлення за революцію.

"Минулого не буде!" - говорить вона. Ось її жах! Все тепле і зручне гніздиться в минулому, а майбутнє дивиться холодними очима, там гуляють протяги і нежить. Революціонер є першим, хто одержує від неї в зуби, вона завжди не така, як він мріяв під час сеансів підліткової мастурбації.

Християнство перемогло не Сатану і збудувало не Царствіє Божіє. Перемога пролетарської революції зовсім не означає перемоги пролетаріату. Французькі революціонери хотіли одягтися в тогу, але французьку революцію не вдалося накрити тогою.

"Ми стільки боролись, - чутно з підвалу, - революція закінчилась, у нас нема ні грошей, ні квартир, у грьобаних бариг, у бригадних шістьорок, які не відрізняють АКСУ від УЗРГМа є, а в нас нема".

З революції неможливо мати прибутку, бо вона - розстрата. Вона не годує своїх адептів. Вона не годує маси. Ставити питання, що дасть революція народу - безглуздо. Революція сама по собі є благо, безсенсово очікувати блага після неї.

- Немає революційної ситуації?

- Вона в наших серцях.

- Москалі на нас не йдуть?

- Ну так ми до них підемо.

- Народ не хоче звільнятися?

- Ну так ми будемо його звільняти.

У тій мірі, в якій ми належимо старим уявленням, у тій мірі ми слабкі. Власним уявленням і уявленням про нас. Ми програємо, коли ми "ліві" чи "праві", коли ми "консерватори" чи "радикали", зрештою: навіть тоді, коли ми революціонери. Ми слабкі, коли нам подобаються їхні ресторани, їхні речі, їхні схеми, а особливо, коли ми подобаємося їм.

Є дві сфери, які впливають на потік життя, але стоять над ним - науково-технічний прогрес і глобальні фінансові закономірності, як грандіозні природні катаклізми, які трапляються, але завжди лишаються поза свідомістю в її розмірковуваннях про закономірності власної долі.

Науково-технічний прогрес щораз здійснює постановку нових вводних щодо кожної чергової історичної ситуації, що розігрується. І якщо ми розглянемо сенс всього цього бєзобразія саме в естетичних осягненнях зіткнень, якщо в сценографії шукаємо вищого, то мусимо визнати, що темпи науково-технічного розвитку трохи дратують. Можна терпіти, коли правила змінюються для кожної нової партії, але коли вони змінюються по ходу партиї, кульмінація неможлива.

Хтось робить історію, хтось робить науку, і вони один одному заважають.

Революція має два шляхи: або будується суспільство, зорієнтоване на виробництво досягнень, замість виробництва товарів, або ми влаштовуємо смуту, яка унеможливлює концентрацію зусиль та ресурсів на науці та технології.

Не зрозуміло, який шлях є більш кривавим, втім, основні наукові школи в світі досі тримаються на настільки невеликій кількості людей, що усунення (або добровільна відмова) кількох тисяч негайно загальмувала б науковий прогрес, а можливо призвела б до животворної деградації. В зв'язку з фактичним розташуванням наукових центрів боротьба проти імперіалізму одночасно є боротьбою проти темпів науково-технічного прогресу.

Перший шлях намагаються реалізувати в розвинених країнах, але повний перехід до нього, навіть в Америці та Японії, буде вимагати революційних змін і призведе до великих потрясінь.

Другий шлях примушує частіше битися серце екзистанта: невже тачанки ще полетять по степу?

За всім комплексом ознак кінець дев'ятнадцятого століття більше відрізняється від його початку, ніж кінець від початку двадцятого. Це вказує на уповільнення темпів науково-технічного прогресу.

ІІ

Економіка - це з'їздив до Туреччини, привіз, продав, киданув, заробив. А коли це емісія цінних паперів європейського банку, тоце не економіка, а містика. Чим вище в сфери фінансових операцій, тим більше макабру. Гра на дрібних нюансах тисячів правил, на стосунках і джозволах ймовірно має якесь відношення до виробництва, але в цілому самодостатня і прибуток береться з повітря.

Юридичні наслідки первісних домовленостей і компромісів, на яких тримається суспільство, настільки розгалужені та чисельні, настільки далеко заводять, що цілком дають можливість говорити про відчуженість плодів від коріння. Визиск існує як самостійний суб'єкт і невиразні обличчя визискувачів присутні як щось випадкове на його тлі.

Двадцять захованих у шухляді доларів є реальною цінністю. Вся доларова маса в світі є умовністю, щодо якої навіть уявити неможливо, що вона буде використана як купівельний засіб. Гроші в своїй масі виконують яку завгодно функцію, тільки не функцію грошей.

Римській світ тримався на легіонах, цей - на цінних паперах, а з розвитком обчислювальної техніки "папери" втрачають навіть свою фізичну суть паперу. Свою ідеальну суть вони втратили ще раніше. Вони означали фізичний капітал так давно, що це вже стало неправдою. Банки приховують і обертають порожнечу. Продукування порожнечі не менш необхідне світовому господарству, ніж виробництво енергоносіїв.

Панування відчужених форм визначає сьогодення.

Форми, які марно і непотрібно намагатись осягнути, в них треба орієнтуватись. Юрист - жалюгідне, з точки зору переповненості життям, створіння, жрець порожнечі, людина, що "орієнтується", сьогодні стоїть над князями, над вождями і судить переповненість життям. Так що лише серед упосліджених кримінальників шукаєш майбутнього, в картинках їх нездалих татуювань-одкровень, в їхніх зрадливих очицях - зорю нового дня.

Коли тобі скажуть: "Це філософ", запитай, по якій статті він сидів? Коли скажуть: "Це поет", - запитай, де він воював?

Це не означає, що вартує лише тюремна мудрість, лише поетика війни. Але ЩО може знати про субстанцію людина, яка жодного разу не порушувала кримінального кодексу? ЯК відчути глибини кохання, не ховаючись від мінометного обстрілу?

Рефлексії попередників відчужені. Осягнути .х можливо лише в одному місці - в прикордонні.

Юрист і оператор ЕОМ - з нічого над усим. Шнеглер помер, не погравшись на комп'ютері - який символ було не обіграно!

Щоб там не казали за термоядерний синтез, символом часу є три речі: комп'ютер, кредитна картка і кримінальний кодекс. Ними форми відчуження відчужують людину. В системі людина присутня як кількісний фактор. Спільнота непотрібна. Наявність видатьних якостей небезпечна.

Подальша революція - це революція спільнот. І перед нею два шляхи:

-знищення суспільної машини та її атрибутів;

-знищення суспільної машини та витворення спільноти осягнення. Спільноти, яка технічні засоби відчуження зможе перетравити в засоби інтеграції.

Націю рождає влучний постріл. Причини процвітання Америки марно шукати в її податковому законодавстві. Їх треба шукати в потаємних джерелах життя, коротше, біс його знає, де їх шукати. Архітип культури не може бути висловлений дискурсивно. Це стрибок. Перестрибування через нагромадження форм відчуження, через суспільну машину.

Суспільна машина була винайдена до перших машин. Вона працює так само. Так само необхідна і так само дратує.

Відчужені форми, адміністративні та фінансові механізми самодостатні і тяжіють. В революції їм протистоїть бажання взяти участь в історії, це естецьке бажання. Бажання очолити історію, стрибнути. Час від часу народжується екзистант, який ставить перед собою питання: чому тут все визначають оці жирні борови в камізелях, якісь механізми, а, наприклад, не я?

Безумовно, архітип - це заперечення. Технологічний прогрес вже не революція, а інерція. Придушення технологічної контрреволюції може бути здійснене або як антитехнологічна революція, або як революція спільнот. Суспільство мусить бути підірване спільнотами.

Спільнота - це не форма організації, це екзистенція, напружене буття. Спільнота - завжди в якійсь мірі інтегрована особистість. Революція має полягати в тому, щоб вона стала цим ПЕРШ ЗА ВСЕ.

Інтегрована особистість зможе подолати технологічний прогрес як відчужену форму, і, нарешті, включити його в себе.

Так, окрема особистість може подолати відчуження або через знищення, або через прилучення.

Мова йде про актуалізацію спільнотного. Про народження спільноти з більшим рівнем інтеграції. Це призведе до знищення багатьох відчужених форм, до знищення відчуженості небагатьох форм, до зруйнування суспільно. машини в цілому, позаяк суспільна машина руйнує спільноти.

Орган формується функцією, спільнота формується революційною боротьбою.

Спільноти передували суспільству і після його постання перебували з ним у складних стосунках взаємозродження та взаємознищення,

Ці колізії найзручніше можуть бути простежені на прикладах європейських революцій і подіях, що наслідували їм. нації, що постали в європейських революціях, були спільнотами нової якості, але і нова міра відчуження суспільних форм протистояла їм. Нова якість означала те, що нації являли собою універсальні спільноти.

Екзистант протистоїть суспільній машині. Яка спільнота зламає форми відчуження?

У школах та вузах нас через силу натоптували вишуканою теорією революції, написаною визначними революційними практиками. Ніхто нічому не навчився. Знання мусять бути таємними саме для того, щоб заволодівати масами.

Одним з центральних понять було поняття про "революційну ситуацію". Малося на увазі, що революція відбувається у відповідь.

Наша революція здійсниться в умовах контрреволюційно. ситуації. Революція, що гряде, - не відповідь, а закид. Ця революція спонукається чисто ідеальними причинами, абстракціями і ностальгією, інших підстав вона не має. Вона "від кутюр" саме в сенсі своєї непрактичності.

Нашою зброєю заповнені книжкові шафи. Книжки - це міни, підкладені під майбутні покоління. Коли кажуть "духовність" - уявляють волошки, а це пожежи. Пріоритет духовного - це бєзпрєдєл. Бог його знає, куди заведуть ідеаліста його абстаркції, а заводять зазвичай у радикальне заперечення. У відмову. Абстракції агресивні.

Поважають християнство і моляться, але навіть священнік не витримає довгого спілкування зі справжнім християнином (це обігрував Вольтер).

Інтелігенти першої половини століття, які толерували Ніцше, волали, як недорізані свині, коли залізні колони ніцшеанців входили в їхні палаючі міста. А що їм казав Заратустра?

Вбивають і з побутових причин, але війни розв'язують заради абстракцій.

Коли говорите за духовність, втягуйте голову в плечі. Всяка філософія закінчується Хімією.

Д.Корчинський