Доба, що йде на змiну епосi жидiвського гумору, буде часом трiумфу форми над сутнiстю. Про яку бо сутнiсть може йти мова опiсля талмудистської логiки i дiалектичного матерiалiзму "все марнота марнот". А оскiльки сутнiсть людських стосункiв лишається незмiнною, штука полiтики полягає в тому, щоб вчасно мiняти обгортки. Повторення попри всю їх доцiльнiсть - не цiкавi. Саме нерозумiння цього робить полiтику на просторах СНД вiдразливою. Єльцин чи Руцькой, Ландсбергiс чи Бразаускас, Шеварнадзе чи Гамсахурдiя звиклому телеглядачевi - все рiвно. "Людям хочеться жити по-людськи". Пiдсвiдомо кожен з об'єктiв полiтики, яким далеким вiн не є вiд розумiння власних iнтересiв, розумiє все ж, що соватися взад-вперед не означає рухатися. Яскавiсть, вийнятковiсть, високооплачуванiсть - цi ознаки життєздатностi iдеї є вiдсутнiми у всьому, що пропонується зголоднiлим мешканцям країн-спадкоємниць.

I саме це - яскравiсть, вийнятковiсть, всеохоплюючiсть визначає нашу iдеологiю. Ми "правi" тому, що маємо рацiю. Наша рацiональнiсть позбавляє нас необхiдностi повторень. Кожного разу ми надаємо новий сенс тому, про що ми говоримо. Що призвело до стагнацiї нацiонального будiвництва в тих самих країнах-спадкоємницях? Перш за все, виразна iредентистська спрямованiсть. Сепаратизм, бажання втекти з корабля, що тонув, визначали дiї нацiональних полiтикiв. Навiть серед росiйських лiдерiв не знайшлося бажаючих рятувати увесь корабель вiдразу. Сумний факт, але нiхто, окрiм хiба що директорiв та голiв колгоспiв, не розумiє, що разом з кораблем гине IНФРАСТРУКТУРА: господарськi зв'язки, виробничi потужностi, сировиннi запаси, ринок збуту. Гине шахова дошка, що унеможливлюватиме надалi саме континування полiтичної гри. Коли сказати гучно, ми стоїмо перед загрозою загибелi цивiлiзацiї на 1/6 земної кулi. Цар Голод не розбиратиме державних кордонiв. Майбутнi об'єднанi збройнi сили Европи не стримають мiльйонних орд, що на застарiлих БТРах кинуться в чергове кочiв'я.

Спинити цей процес неможливо, залишається його очолити. Надати стихiйному руховi стратегiчного змiсту i тактичної форми. Оскiльки, ми - єдинi, хто посеред цього бедламу ще має рацiю, надавати доведеться нам. Але перед сеансом зробимо невеликий iсторичний екскурс.

Iдея нацiональної спорiдненостi завжди використовувалася в iнтересах найсильнiшого зi спорiднених народiв. Iталiйське возз'єднання i П'ємонт, нiмцi i Пруссiя, панславiзм i Росiя. Спроби використати цю ж iдею для захисту виявилися куди менш вдалими.

Австрiйський панславiзм, панславiзм сепаратистський, роз'єднуючий, коли хочете "нацiональний", поступився "iмперському" панславiзмовi Росiї не тому, що був кращий як iдея. Тому, що Росiя виявилася сильнiшою.

Зараз не час i не мiсце вишукувати мiру слов'янської спорiдненостi. Зрештою, подiбнiсть черепiв нiкого нiде нi до чого не зобов'язує. Ми, українцi, найбiльшi перемоги отримували саме в битвах помiж собою. Потрiбна iдея, що дозволить, якщо не вiдновити, то збудувати новий status quo. В Европi поволi утворюється нова дiйснiсть. Але наскiльки вона є сприятливою для решток СНД зараз?

Наслiдки роману iз Заходом для схiдноевропейських країн є очевидними. В недалекому вже майбутньому державам-спадкоємницям СНД в залежностi вiд активностi їх полiтики доведеться вибирати мiж iнтервенцiєю багатонацiональних сил (Югославiя) чи скупiвлею найбiльш перспективних щодо експорту виробництв i цiлих галузей iноземними конкурентами (Мадярщина). Розпад ВАПА не став цiною прориву на захiдний ринок. Не став нею i розпад СССР. Економiка цiєї країни ще довго буде орiєнтована сама на себе. Економiка Iмперiї не може iснувати без Iмперiї. Спроба iснувати без економiки не вдалася. Лишається...

Так, саме так. Вiдновити Iмперiю. "Властиво, це мала бути наша Iмперiя" (Д. Корчинський). Центр слов'янства, коли такий i iснував, поставав у країнi, що виступала речником його iнтересiв. Iнтересiв, в розумiннi пануючого. Цим пануючим занадто довго була Москва. Зростання Третього Риму мусило завершитися глобальним ядровим патом. Тому наступила "перестройка". Розпад теж є розвитком. Розвитком донизу. Чи варто очiкувати, коли маятник сягне протилежного максимуму? Москва вже не є центром. Анi полiтичним, анi економiчним. Iнвазiя Росiї, - хоч куди-небудь, є можливою хiба що в хворобливiй уявi "дємократствующiх" полiтиканiв. Свiдченням цього, окрiм об'єкцiй статистики i аналiзу ї синдром "втечi пацюкiв". Нi нацiональнi (росiйськi) "окраїни", нi росiйська дiаспора "ближнього зарубiжжя" так i не стали Вандеєю росiйського нацiоналiзму. Виною - все той же брак Iдеї. Наслiдки ж як "революцiї", так i "реставрацiї" вiдомi наперед.

В цих обставинах рушити суспiльством можливо тiльки через новi iдеї i новими рушiйними суспiльними силами. Попередньо в межах СНД, окрiм УНА, це вдалося хiба-що владам ПМР. Неофеодалiзм промислових баронiв, опертий на профспiлкову мафiю, безумовно, бiльше вiдповiдаї безпосереднiм потребам суспiльства, анiж прожектерство "дємократствующих" полiтиканiв. Але й вiн не ї здатним, i це доводить досвiд ПМР, замiнити фахового провiдництва. Панувати здатен лише той, кого нащодень не вiдволiкають iншi турботи, хто не посiдає владу, а є нею.

З легкої руки УНА в українському суспiльствi прижилися розмови стосовно "новiтнього тоталiтаризму" i не лише негативнi. Дослiдники, якi в життi й "п'ятiркою" УНСО не проводили, з серйозною мiною розважають про речi, вiдомi їм лише з рефлексувань попереднiх дослiдникiв. Далебi, це є симптоматичним.

Не Цезар, а про Цезаря, не Наполеон, а про Наполеона, навiть "бiснуватого", вивчають не за першоджерелами. Але УНА не потребує досвiду попередникiв. Iнакше, нiж для загального розвитку i фахового удосконалення. Ми самi собi є шляхетнi предки. Ми самi творимо iсторiю.

Тому зараз, коли життя висуваї лише загальну потребу, рано говорити про шляхи її задоволення. Iмперiя мусить бути вiдновлена.

P.S. Оскiльки найбiльш розповсюдженим жанром письменництва в Українi є навiть не iнструктивний ("що повинно робити") чи дидактичний ("що повинно б робити"), то авторовi pro publio bon доведеться продовжити свою думку там, де хотiлося б спинити. Отож

- сучасне економiчне становище в Українi є нестерпним;

- воно може бути вирiшене лише шляхом кардинальних полiтичних змiн;

- спроби зробити такi змiни на окремо взятому шматковi єдиного економiчного тiла є неможливими;

- дотихчасовi провiднi сили Iмперiї вичерпали себе;

- на тлi загального розпаду лише УНА є свiдомою ситуацiї, що склалася, знає шлях виходу з неї, посiдає потенцiал, потрiбний для реалiзацiї цього шляху;

- шлях УНА не є посполитим тоталiтаризмом. Якщо вiн i потребує полiтичних штампiв, то може бути названий "постдемократичним рацiоналiзмом";

- перенасиченiсть постдемократичного суспiльства сутностями вимагає рацiонального провiдництва ним;

- неможливо керувати iнакше, нiж арбiтрально. "Хто усомниться в суддi своєю?";

- будiвничий потенцiал сепаратизму як iдеї стосовно України є вичерпаним. Все, чого потребує Україна, може бути добутим лише ззовнi;

- розумiння кiнцевостi перерозподiлу спадку по СССР назрiває в країнах-спадкоємницях, що робить конфлiкт неминучим;

- на переддень конфлiкту в країнах-учасниках спостерiгається iндифферентнiсть населення щодо замiрiв влади в повiтрi, без опертя на соцiальнi, полiтичнi сили, вiдсутнiсть самих структур i сил;

- в цих обставинах лише проведення активної зовнiшньої полiтики захистить iнтереси України вiд загрози як ззовнi, так i зсередини;

- не є можливим "панувати", лише "служити", не "роздiляти", а "звiльнювати". УНА не має iншої мети, анiж встановлення рацiонального порядку речей;

- неможливо знайти унiверсальний чинник, що спорiднюватиме iнтереси України i iнших держав (теренiв). У полiтицi вiдсутнi сталi прiорiтети, окрiм вигоди (власної);

- євразiйське розмiщення спадку по СССР вимагає дуалiзму полiтичних дiй України, врiвноваження "тюркського" i "слов'янського" чинникiв". Зрештою, йтиметься лише про те, хто бiльше заофiрує. I за меншу цiну.