Не є аж надто сенсовим розглядати природу явища черз призму його дефініції. Сутність феномену, як правило, не залежить від його фізичної природи, а скоріш навпаки - визначення виступає його запереченням.

Для лібералізму вказати, що це політична та ідеологічна течія, яка об'єднує прихильників парламентського ладу, демократичних свобод і вільного підприємництва, рівноцінно не сказати про нього нічого. Традиційне визнання лібералізму, як системи певних прав і свобод людини і суспільства, як парламентський устрій, вільне підприємництво, приватна власність, свобода ринку і конкуренції, громадські свободи (слова, преси, асоціацій), примат так званих загальнолюдських цінностей, не проливає світла на причини його надзвичайного поширення і часової тривалості. Це стосується і сучасного "етатичного" різновиду лібералізму - неолібералізму, що сформувався як наслідок розвитку вільного підприємництва до державно-монополістичного регулювання, інституалізації нових форм, втручання держави в суспільне життя.

Політичне оформлення лібералізму є свідченням певної перемоги його як цінностей на світоглядовому рівні. Властиво, подальший виклад і буде стосуватися їх розгляду. Так само, як і будь-яка нова для свого часу ідея, лібералізм завоював визнання через міф про лібералізм. Міф як форма свідомості, що передбачає безпосереднє образне відображення світу, не відокремлює ірреальне від реального. "Міфологічний образ, тотожний своєму творінню, розуміється буквально" (А. Тихолаз).

Лібералізм проголосив можливість зміни дійсного світу "тут і зараз" що зробило людину вільною від залежності трансцедентних зовнішніх факторів, як то: Бог, Доля, Випадок, тощо. Людина, прагнучи до здійснення своїх ідеалів, наражається на байдужість і ворожість дійсного світу, що змушує її апелювати до ірреальних категорій, що лібералізм, де світ виступає мало не творінням рук людських, є зайвим. Тож трансцеденте мислення змінюється на суто практичну реакцію на зовнішні подразники. Міф лібералізму став середовищем перебування людини. Як для грека Аполлон був більш реальним, ніж реальний ескімос, так для ліберально налаштованого француза об'єднана Европа реальніша, ніж Гасконь.

Лібералізм як міф безрефлексивний, позаяк людині немає потреби звертати свідомість на самого себе. Вона (свідомість) заклопотана скоріш не самою собою, а її обслуговуванням. Людина виступає як атом, тобто далі не подільна, хоч і з своїми "природними" правами. В цьому суть так званого ліберального індивідуалізму. Для того, щоб міф сприйняли, необхідний певний стан суспільства, стан його масової нуклеаризації. Стан відсутності усталених світоглядових, культурових, політичних орієнтацій. Відсутність структури та ієрархії суспільства. Тож не дивно, що теоретично лібералізм оформився ще в 17-18 ст., а отримав широке розповсюдження лише в 19-20 ст. в країнах Заходу, де рівень атомізації суспільства сягнув тої межі, за якою люди схильні приймати самі засліплюючі перспективи за правду, хоча саме завдяки тому, що вони засліплюють.

Лібералізм як міф - є комплексом уявлень про все, дає відповідь на всі запитання і слугує керунком для діяльності. Що таке Світ? Це безперервні зміни, а життя - лише їх сприйняття. Ким є людина? Істотою, незалежною від традицій, догм, звичок, що сповідує космополітизм, терпимість і гуманізм. Якою повинна бути держава? Парламентською, правовою, демократичною. Для цих відповідей не потрібне розуміння, потрібна віра. В часі швидких індустріальних змін XX ст. істота, за Фрейдом, не встигаючи пристосуватись, змінити свій життєвий уклад, стає невротичною. З'являється своєрідний кесонний ефект. Тут лібералізм виступає як функція адаптації, пристосування, самозбереження. Традиційні для культур норми табу, галіота, золотого правила етики чи максим Канта лібералізм заміняє принципом моралі: "Роби так, як корисно для тебе". Інтеграція в суспільстві вимагає постійних ритуалів підтримки, відчуття своєї спорідненості з "одномірними" (термін Д. Корчинського).

З огляду на це Нью-Йоркська біржа є ритуалом підтримки не меншим, аніж обряд поїдання ворога плем'ям каннібалів. Лібералізм через багатонаціональність призвів до космополітизму, втрати відчуття Батьківщини. Убі бене - убі патріа. Апофеозом цього національного нігілізму є широкорекламована "Об'єднана Европа". І це не просто зденаціоналізування, це вилюднення людини, втеча її від реальності, декаданс. В "Об'єднаній Европі", за мету якої лібералізм поклав титанізм, обожнення людини, не залишилося місця для неї самої. Лібералізм, проклавши міжособисті стосунки індивідів в межах своєї нації і націй, як осіб, замінив їх товарно-грошовими.

Грошовий фетишизм робить людину зайвою ланкою в ланцюзі "ідея-людина", як її носії - її реалізація. Її місце з успіхом замінять европейські екю. Тому гаслом нової "Об'єднаної Европи" може стати: "Все купується і все продається в цьому кращому з світів". "Цивілізація стає анонімною, а людина вилюдненою" (І. Лосєв). Сучаний лібералізм є фактично завершенням доби розуму. Доби, для якої розум виступав Богом і вимагав ревізії світу зі своїх позицій. Так званий суд розуму визначив основні аксіологічні пріорітети лібералізму.

РАЦІОНАЛІЗМ І РАЦІОНАЛЬНІСТЬ, які розуміються, як всезагальна, абстрактна, позакультурна і позаісторична властивість людини, - універсальний показник її розумності. Як наслідок панівної ментальності сучасного західного суспільства є УТИЛІТАРИЗМ, що висуває головним критерієм оцінки явищ їх корисність, можливість практичного застосування. В пізнавальному плані це вилилось у ПОЗИТИВІЗМ і практичне його виявлення - ПРАГМАТИЗМ, які стали побутовою свідомістю західного обивателя.

На щастя, постсовітська людина і українець зокрема, частково застраховані від цього роками тренувань, виробленою звичкою сприймати дійсність "як ритуал, як обряд" (за Д. Корчинським), значення якого він не розуміє. Він для нього не раціональний, ані ірраціональний, ані розумний, ані безглуздий, ні корисний, ні шкідливий, він - НЕОБХІДНИЙ. Ритуалізація суспільства при тоталітаризмі є фактично перемогою над раціональністю, над здоровим глуздом, над реальністю зрештою. І тому наш Світ вкотре в "епоху межичасу" (термін С. Артеменка) стане чистою можливістю - tabula rasa - до появи принципово нової світоглядної парадигми та народу-месії. Її носія слід очікувати скоріш на просторах колишнього СССР, аніж на теренах "Об'єднаної Европи".

Раціоналізм лібералізму здобув право прописки в панівній свідомості не завдяки своїм інтелектуальним схемам, не намаганням все формалізувати, пояснити і перевірити, верифікувати чи не лише завдяки тому, а радше вірою в необмежені можливості людського розуму. В основі всякого раціоналізму є акт по суті ірраціональної віри в силу людського розуму. Старіння ідеї є свідченням її безсилля. XXI століття почнеться з переоцінки цінностей лібералізму. Ідея стабільності і еволюціонізму зміниться романтикою революцій у всіх сферах життя. Вже зараз відчутна реакція на лібералізм: - у політиці, приміром, - це Балканська криза; - у військовому мистецтві - зміна війни з тотальної на серію перманентних, локальних; - в науці - це криза наукової парадигми. Сцієнтизм і гносеологічний оптимізм (пізнати можно все) заміняться ідеєю парадоксу. Схиляння перед наукою як своєрідним філософським каменем зміниться спірітуалізацією науки. Ньютонівське кредо "Гіпотез не висуваю" заступить вимога - бути філософом в своїй галузі. Картина світу знову стане чистою можливістю; - в мистецтві академічний стиль заступить еклетичний.

В живописі завдяки боротьбі нон-конформістів (імпресіоністів) з класичними принципами співрозмірності, гармонії, самообмеження заради своєї єдиності узаконено принцип пост-класичності, розрив з перспективою, ідеєю заповненого простору; - в літературі дотримання стилю замінюється темпфальним волюнтаризмом; - на зміну історичному оптимізму, що знайшов свій вираз в ідеї прогресу, як "дурної нескінченності додавання до одиниць таких самих одиниць" (Гегель) прийдуть нові трактування історії; - закон в його загальному, неофидичному сенсі заступить вільна гра сутнісних сил.

Знаючи хронічну хворобливість наших співвітчизників наслідувати чужі зразки, зазначимо, що все корисне в свій час і на своєму грунті і немає сенсу наслідувати цінності ліберального Окциденту, позаяк сам оригінал вже потьмянів від копій. Справді, нові цінності - це винахід по формі і відкриття за змістом. Слід пам'ятати, що НОВЕ завжди рухається проти сонця і "лише той має силу створити нове, у кого вистачить відваги бути абсолютно негативним" (Фейербах).

Сила швидко знайде собі назву, але не назва - силу.