Make your own free website on Tripod.com

“Ізми” на “євразійському” тлі.

 

I. Український націоналізм.

 

Останнім часом почастішали звинувачення УНА-УНСО у відході від позицій традиційного українського націоналізму. Ми не будемо доводити, сьогодні це аксіоматично, що так званий “український буржуазний націоналізм” грушевських, вінниченків, петлюр та інших був вигаданий інтер-соціалістами (більшовиками) з метою неухильного знищення українського етносу, як єдино чистого арійського етносу, що лишився в Європі на початку ХХ сторіччя. (Тоді здавалося, що загроза представникам інтер-соціалізму з боку германської гілки арійської раси менша саме через її засміченість потенційними носіями цієї космополітичної ідеології). Хочемо підкреслити, коли йдеться про український націоналізм, то носіями його ні в якому разі не можуть бути представники, так званого “українського буржуазного націоналізму”.

Нагадаємо, що початок ХХ сторіччя є епохою зудару вільсонівського “націоналізму” Європи малих народів (він був потрібен “білій” тоді Америці для виходу на чільні позиції у світі, за рахунок ослаблення європейських Імперій) та інтер-соціалізму III і IV Інтернаціоналів. З часом стало зрозуміло, що це дві руки одного тіла. Вільсонівський “націоналізм” - це “націоналізм” народів, що народжували свої держави в умовах патронажу Ліги Націй. Коли Італія, а за нею Німеччина піднялися над Лігою, стало фактом, що націоналізм, у різних його проявах, це надовго. Маю на увазі націоналізм як такий, а не його вільсонівський сурогат, який в сьогодняшній Україні нам так яскраво демонструє Конгрес Українських Націоналістів. Це сьогодні. А тоді? Чи випадково так і лишився самотнім Міхновський, незрозумілим Липинський? Донцов в кінці 40-х писав, що він один репрезентує український націоналізм. І це не було перебільшенням! Бо хіба можна всерйоз вважати селянський визвольний рух, яким був рух ОУН-УПА, націоналістичним!? (Не випадково, переїхавши до Америки, учасники опору визнали ідеї Донцова шкідливими для українського... “націоналізму”). Це така ж вигадка інтер-соціалістів, як і “націоналізм” діячів Центральної Ради та Директорії. “Націоналізм” ОУН-УПА навіть не вільсоновський “націоналізм”. Це був рух відчаю темних, забитих, неписьменних людей, в яких урвався терпець, які взяли сокиру, що випала з голодних селянських рук у 33-му році на Східній Україні. Я стверджую, що і сьогодні Україна надійно захищена від націоналізму. Бо націоналізм - це стан суспільств з міцним елітарним шаром. Якщо взяти хоча б один критерій елітарності (результати підписки на серйозні видання) чисельність елітарних елементів незалежно від їх соціального стану , разом з членами їх сімей складає:

Росія <2% Ілюстрацією до цієї таблиці є стан української Німеччина 8% преси, радіо, телебачення, видавничої справи.

Японія 10% Високим лишається рівень середньої та вищої

США 7% технічної освіти. Та недовго лишилось чекати...

Китай 4%

Україна <1%

Нормальною є чисельність еліти в суспільстві на рівні 4%. У випадку падіння кількості соціально інтегрованих елітарних елементів суспільства нижче 1% воно, суспільство, має стійку тенденцію до розпаду. Не думаю, що кількісний показник української еліти був на початку ХХ ст., чи в його середині вищим від сьогоднішнього. Тож і говорити про український націоналізм в далекому чи близькому минулому, як і в близькому майбутньому є великим перебільшенням. То ж ми не можемо відійти від того, чого не було і немає в природі.

А що є? Є ідеологічний, організаційний, мілітарний рух - УНА-УНСО, який єдиний здатен стати каменем, на якому Україна збудує державу і фортецю свою - український націоналізм.

 

II. Суспільство добровільної колонізації (СДК).

 

Суспільство добровільної колонізації (СДК) на відміну від колонізуємого суспільства (КС) не чинить опору колонізатору. Воно розкладене та приготовлене до колонізації попередньою владою та зрадою провідної верстви суспільства - Елітою.

У випадку “євразійського” простору ця Влада не мала нічого спільного з попередньою суттю завойованого нею суспільства. Вона люмпінізувала та атомізувала його. Назва цій владі інтернаціонал-соціалізм. По закінченні II світової війни він став енергійно еволюціонувати в бік російського націонал-соціалізму. Готувалися масштабні процеси (на зразок процесів 30-х років) по фізичному знищенню як лідерів інтер-соціалізма так і його носіїв, мінялася риторика владоможців. Цей поступ був перерваний промовою Черчіля, діями Трумена та “демократизацією” Хрущова.

Ті, хто опанував світом на руїнах Великої війни вирішили за краще реанімувати інтер-соціалізм на 1/6 земної кулі, ніж допустити його еволюцію в бік націонал-соціалізму. (Численний ряд дослідників вважає, що така трансформація неминуча і незупинна. Прим. авт.). На даному етапі Історії їх зусилля увінчалися “вибухом” горбачовської “перестройкі” та деструкцією простору, що підлягає колонізації. Будівничі, як всякі будівничі, вважають, що вони вповні володіють процесом. Лише деякі “хмаринки” затьмарюють прозоре небо їх “євразійської” політики. По-перше, деструкція розвивається надто стрімко, що в свою чергу ставить ряд СДК на грань революційного вибуху. По-друге, СДК лише набирає шарму колонізатора, фактично не змінюючи свою суть. СДК спроможно лише до мавпування, але це не може задовольнити будівничих. (Для України та українців це явище дуже знайоме, як знайомі його наслідки: другорядність форм “здертих” з відповідників Центру, мазохічне приниження власних форм, та навіть власного змісту. Для Росії, яка стає колонією лише в кінці ХХ сторіччя, цей процес малознайомий, звідки й така бурхлива, на відміну від України, реакція). Вони вимагають структурних змін. Але на щастя такі зміни потребують значного часу, якщо взагалі є можливими...

Розглянемо політичну структуру одного з СДК - України.

 

III. “Центризм”.

 

Розглянемо учбовий макет з занять політології (мал.1). Гадаю, коментарі до нього зайві.

Ще зовсім недавно (а то й до тепер!) комуністів у нас називають “правими”, а інші “лівими”, “фашистами”, “консерваторами”. Партії, що захищають приватну власність постають у свідомості людей то як “праві”, то як “ліві” та “революційні”. Звідки така плутанина, така невизначеність в означеннях? Від мавпування Заходу. А істина, як завжди, залежить від вибору системи координат. Правильно обираємо її, і термінологічна плутанина зникає.

Вісь західного суспільства направлена на цінності “плюралізму”. Не стільки на саморегуляцію, скільки на плюралізм. Відповідно європейські політичні рухи займають зрозумілі і звичні зі школи позиції. В Європі “ліві” зліва, а “праві” справа.

В часи існування СРСР та “перебудови” суспільство взяло курс на саморегуляцію та реформи з пріоритетом приватної власності. Політична вісь СРСР відносно країн, де це питання вирішене, повернулась на 90 градусів. Перевірте. УРП, РУХи, ПДВУ стають “лівими”, вони ламають і трощать суспільство, а комуністи “справа”, а то й “крайні праві”, вони “консервують” суспільство.

З часу розпаду СРСР у всіх СДК напрямна коливається у IV квадранті між “саморегуляцією” і “монізмом”. Причому останній, в більшості пострадянських суспільств, набуває явно пріоритетне значення. Тепер подивіться хто в суспільстві з протилежним як до “цивілізованих” вектором устремлінь (найяскравіше, як завжди, проявляються централізаторські тенденції Москви) є “правим”, хто “лівим”, а хто “центристом”...

Центристами на Україні є УНА-УНСО. “Лівими”, “революціонерами” - ліберали. “Правими” та “консерваторами” - соціалісти і комуністи...

За політичним центром майбутнє! До нього, дійсного центру країни, а не скомпільованого з західних зразків “цивілізаційного” сурогату на зразок фракції “Центр” у Верховній Раді, тягнуться і “ліві” і “праві”.

 

О. Коваленко